Святого Миколая зображають з книгою, а не з мечем. Книга в його руках стала зброєю. Надзвичайно активний, всюдисущий, працьовитий, улюбленець українських селян, і при тому скромний у повсякденному житті, єпископ Мірлікійський, що жив у 6 ст., не лише приносив полегкість нужденним, потай приносячи їм під двері необхідне, а й виганяв злих духів звідусіль, куди тільки ступала його нога. "…Лукаві ж духи, ніяк не мігши стерпіти приходу святого, плачевні випускали голоси, страшно верещали і втікали переможені, і зі своїх місць вигнані були зброєю молитов непереможного Воїна Христового Святителя Миколая…" (о.Д.Туптало, Житія Святих).
Читайте також: Календар війни
У Нагуєвичах є церква Перенесення мощей святого Миколая Мірлікійського, що виникла на місці колишнього монастиря, де ще у 18 ст. ченці займались екзорцизмом. В основному виганяли злих духів з жінок, про що свідчать протоколи інквізиції Перемишльського духовного суду. Була в церкві ікона 17 ст. з житієм святого, де зображена в окремому медальйоні сцена вигнання злого духа із дівчини з Нагуєвич. Святий на ній у чернечому одязі з атрибутами екзорциста – святою водою, кропилом і Біблією. Дітям не конче знати, що тих, з кого не могли вигнати бісів, спалювали на терновому вогні. Їм слід пояснити, що святий Миколай не кічовий Санта Клаус, чий культ став глобальним явищем масової культури, і по Україні не роз’їжджає на оленях, а ходить пішки від хати до хати в ніч з 18 на 19 грудня, щоб покласти під подушку подарунки. Не є він і Дідом Морозом, що насправді був демоном і ще тим страховиськом, якому жертвували пташок.
Святий на іконі у чернечому одязі з атрибутами екзорциста – святою водою, кропилом і Біблією. Дітям не конче знати, що тих, з кого не могли вигнати бісів, спалювали на терновому вогні
Читайте також: Війна як піст
У одній з крамничок, де потрохи торгують всяким дріб’язком, я побачила дві ідентичні книжечки розвивального характеру: одна про святого Миколая, інша про Діда Мороза. Хтось намагався задовольнити попит обох категорій споживачів. Як у тій співомовці Степана Руданського, де бабуся ліпить одну свічечку святому, а іншу — чорту. Мені стало трохи смішно, а далі я подумала, що час уже Святому Миколаю зайнятися екзорцизмом і повиганяти з декого демонів совка. Зараз йде війна й в всіх українських дітей найперше бажання, аби швидше настала перемога. Вони не пишуть про це ні Дєдушке Морозу, ні Санта Клаусу, а лише Святому Миколаю, бо він свій, рідний. Діти краще розуміються у цій ситуації, ніж дорослі. І підсвідомо розуміють, що святий Миколай здатний їх захистити. Всіх-всіх українців. Бо він справедливий і його покликання — проганяти всіляку нечисть з нашої землі.
Зараз йде війна й в всіх українських дітей найперше бажання, аби швидше настала перемога. Вони не пишуть про це ні Дєдушке Морозу, ні Санта Клаусу, а лише Святому Миколаю, бо він свій, рідний. Діти краще розуміються у цій ситуації, ніж дорослі
Читайте також: Третє грудня і перевернутий світ
Коли я на початку 80-х навчалась у Києві, то з подивом виявила, що про звичай класти під подушку дітям подарунки мої однокурсники навіть не чули. Під Новий рік можна було замовити Діда Мороза і Снігуроньку, але то в місті. В селах такої розкоші ніхто собі не міг дозволити. Правда, на заході України в садках і школах з’являлись ці персонажі, але додому їх на поріг ніхто не пустив би. Сільські школярі восени збирали колгоспні картоплю і буряки, і на зароблені гроші школа під Новий рік купувала найбіднішим з них якусь одежину, а на решту – солодощі усім дітям. У пакунку з грубого паперу були кілька печеньок і карамельки барбарис та дюшес, але й цим діти тішились. Чогось більшого школа не могла собі дозволити за ті мізерні гроші, які заробили діти, відірвані від навчання, на рабських плантаціях. Але ми мали Миколая, і він був справжній. Його чекали, йому молились, а коло церкви ще й стояла капличка з гіпсовою фігурою святого, і коли ми зазирали у віконце, то відчували солодкий трепет перед цим пронизливим поглядом з-під кустратих брів. Але навіть ми не знали, що він ще й виганяє бісів. А то просили б вигнати бісів комуністичної ідеології з усіх українців і, хто зна, може, здобули б Незалежність раніше.
Спеціально для Еспресо.
Про авторку: Галина Пагутяк, письменниця. лауреатка Національної премії імені Тараса Шевченка.
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.
Стежте за найважливішими новинами України! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку та телеграм-канал.