Іноді краще молитися

Кілька днів тому в боях за Україну загинув доброволець з Тайваню, 25-річний Джонатан Ценг, який служив у складі 49-го окремого стрілецького батальйону "Карпатська Січ". Попри відсутність дипломатичних стосунків України із великою китайською демократією на Острові Свободи Тайвані (на відміну від країв китайських комуняк, білоруських путіноїдів чи іранських нацистів), цей герой приїхав до нас допомогти в потребі навесні, коли розпочалася масована атака нацистської Росії на Україну. Його іменем, як і іменами тисяч інших полеглих за незалежність України, можливо, назвуть вулиці. Принаймні, ми пам’ятатимемо про них і завжди згадуватимемо з вдячністю.

В Україні радше за все не буде вулиць, названих іменем актуального римського папи Франциска, проте ми пам’ятатимемо і завжди згадуватимемо з вдячністю героїв, полеглих за її свободу.

Але в Україні радше за все не буде вулиць, названих іменем актуального римського папи Франциска. Архієпископ-аргентинець, вихований зокрема й українським священником-салезіянином о. Степаном Чмілем, мислить Україну лише як позбавлену суб’єктності жертву, приречену померти розіп’ятою на хресті за бунт проти імперії толстоєвських. Він уже не раз це підтвердив, і здавалося, дна досягнуто, але ні, Хорге Маріо Берґольйо довів, що для нього немає нічого неможливого.

Повертаючись у неділю 6 листопада літаком у товаристві групи журналістів із Бахрейну, а відтак на прес-конференції у Римі папа Франциск висловив низку скандальних тез, що органічно резонують із маячнею колективного російського Путіна, та насичені пропагандистською отрутою, рясно розлитою останньо московськими нелюдами в медіальному просторі.

Отож народ-"богоносець", щонайменше три чверті якого вважають Путіна втіленим божеством, ненавидять Україну, бажають усім українцям, а передусім їхнім дітям, голодної, холодної, вогненної чи зумовленої радіацією смерті, підтримують війну, охоче йдуть на неї убивати, а коли й протестують, то лише через тваринний страх за власну дорогоцінну шкуру чи те, що їх витягли з зони комфорту, проте не платять обіцяних золотих гір, на думку архієпископа Риму, є спільнотою "гуманістів".

Папі либонь ніколи прочитати звіт агентства АП про нечувані злочини російської вояччини у Бучі, вчинені цілком регулярними нащадками совєтських виродків-"визволителів".

Що ж, за пастирськими клопотами йому ніколи було почитати звіт про розслідування агентства АП про нечувані злочини російської вояччини у Бучі, котрі чинили не найманці чи кримінальники, як намагається переконати увесь християнський світ, зловживаючи священничим авторитетом, папа, а цілком регулярні нащадки совєтських виродків-"визволителів".

Минулого тижня був опублікований український переклад чудової книжки справжнього, а не фальшованого, європейського гуманіста, великого християнина-католика, поляка, який усе життя присвятив вивченню та популяризації культури українських горян, Станіслава Вінценза "Діалоги з совєтами". Спершу під час совєтської окупації Західної України в 1939–1940, а згодом у окупованій Червоною армією Угорщині в 1944–1945 роках він терпляче розмовляв з нападниками, спостерігав за їхніми вчинками, щоб зрозуміти антропологічний профіль нещадних убивць, грабіжників і ґвалтівників із краю Пушкіна, Толстого, Достоєвського, і Чайковського. Серед численних проявів "гуманізму" він занотував і такий:

"У цій воєнній повені, наче у виставі, інсценізованій пеклом, щоб продемонструвати пригнічення та приниження людства, постійно повторювалися випадки, коли певні групи, достоту чималі банди, які спочатку маскувалися, чинили навмисні та колективні зґвалтування. У грудні, коли німецька артилерія обстрілювала нас із правого берега, ми ховалися, навіть спали в пивниці сусіднього будинку. І тоді схоронилася в мене, причому цілком очевидно шукаючи мого захисту, молоденька вагітна жінка на пізній стадії вагітності зі своїм чоловіком. Її зґвалтували по черзі 17 солдатів, які перед тим начебто приязно знайомилися з цією родиною, приходячи до їхнього будиночка на чай і за цигарками, а найімовірніше вивчаючи ситуацію, щоб переконатися, що ці люди безборонні. Прийшовши до мене, молоде подружжя найбільше боялося тієї можливості, що оті ґвалтівники повідомлять іншим, подібним до них, тим, хто шукає доказів, що саме ця жінка "професійно" злягається з солдатами, а отже, вони можуть безкарно дозволити собі будь-що. Саме тому ці молоді люди втекли з дому, зокрема ще й тому, що він містився на узбіччі, досить далеко від битого шляху.

Що було робити? Годі було й мріяти розшукати винуватців на вуличках, заюрмлених солдатами. Я сховав переляканих, нещасних гостей на ніч у пивниці за великою порожньою бочкою для вина, а наступного дня, порадившись, ми вирішили, що вони переберуться до родичів, які мешкають у сусідньому містечку, бо можна було припустити, що принаймні кількість жителів містечка дасть певний захист, а отже і спокій.

Коли я розповів про це кільком [російським] офіцерам, вони поставилися до цього випадку досить дивно: "А навіщо ж оті дурні угорці будують собі будинки на відлюдді, наче хочуть спокусити розбійників? "

Звісно, такі чи подібні аргументи були безглуздими, тим більше, що я незабаром дізнався, що сестру нашої доброї знайомої, яка мешкала в Будапешті на одній з головних вулиць, зґвалтували п’ятнадцять солдатів. Хоча інші вояки, які пізніше в неї квартирували, дружньо боронили цей дім, ніхто ніколи не шукав винуватців".

Добре, принаймні, що папа усвідомлює: на терені "багатостраждальної України" вже втретє за останнє століття триває світова війна.

Що ж, гадаю офіційні особи з України висловлять своє ставлення до пропозицій папи римського "багатостраждальній Україні" розпочати переговори про мир (капітуляцію?) з російськими ґвалтівниками, убивцями та військовими злочинцями, котрі, як він цілком виразно усвідомлює, розбурхали третю світову війну (докладний звіт про папські висловлювання, підготований отцем-василіянином Тимотеєм Коцуром на "Vatican News", називається "Папа: три світові війни протягом століття, ми не хочемо це усвідомити"). Так само либонь не забракне охочих пояснити, яким нелюдом був папський улюбленець Достоєвський.

Натомість я тут хочу звернути увагу на дві тези, які можуть загубитися в медіальному галасі. Отож, цитата: "Сьогодні, на мою думку, найбільшим лихом у світі є виробництво зброї. Але ж прошу вас! Мені сказали, не знаю, чи це правда, чи ні, що якщо би протягом року не виробляти зброю, то поклалося би край голодові в світі. Індустрія зброї є жахливою". Ось така дихотомія в голові у архієпископа, зумовлена його радниками-маніпуляторами. Ніхто не розповів йому, що саме завдяки ефективній і якісній зброї гине менше солдатів, що саме завдяки новітнім технологіям в озброєнні можна покласти край варварським мільйонним арміям минулого, які втрачають сенс при застосуванні високомобільних засобів блокування логістики ворога. Але ще більш очевидний обман, коли йдеться про витрачання річного бюджету на озброєння для усунення проблеми голоду.

Грошима голодних не нагодуєш. Можна купити за збройний бюджет увесь річний урожай, але наступного року треба буде вирощувати наступний. Проте нині московські загарбники перетворюють благословенні українські ґрунти на простір смерті.

Грошима, Святий Отче, голодних не нагодуєш. Так, можна купити за збройний бюджет увесь річний урожай і роздати його безкоштовно голодним, інвестувати кошти в розвиток землеробства і с творення гідних умов життя для селян, які тікають у міста від злиднів і сваволі тоталітарної влади (бо голод не притаманний демократіям, там завжди відбувається належна допомога, як слушно довів Амартія Кумар Сен). Але наступного року треба буде вирощувати наступний урожай, а відтак наступний. Проте духовні нащадки Достоєвського уже котрий рік перетворюють благословенні українські ґрунти, що століттями були житницею Європи і світу, на всіяний мінами, тисячами тон залізяччя, отруєний хімікатами від вибухів, спаленої техніки та розлитого палива простір смерті.

Друга теза стосується "військових меморіалів, де на надгробках виписані імена молодих чоловіків". "Не хочу нікого обмовляти, – цитує о. Тимотей папу, – але це торкнулося мого серця: коли відбувалося спогадування висадки в Нормандії, на відзначення зібралися глави держав і урядів. Так, дійсно, це був початок падіння нацизму, це правда. Але скільки юнаків полягли на берегах Нормандії? Кажуть, що тридцять тисяч… Хто згадує про цих юнаків? Війна сіє оце все. Тому ви, журналісти, будьте пацифістами, виступайте проти війн, боріться проти війни". У римського архієпископа не знайшлося слів осуду на адресу двох військових злочинців і посланців Антихриста – Гітлера й Путіна. Натомість, розповівши про офіційне вшанування пам’яті героїв, полеглих на узбережжі Нормандії в 1944 році та доглянуті кладовища цих борців за свободу, папа одразу ж заявляє, що їх… забули і їхні жертви були марними, так наче не існує післявоєнного світу, де лише з лихої волі кремлівських маньяків у цілком миролюбній Європі розпочалася кривава війна, а НАТО і ЄС доклали усіх зусиль, щоб континент і планета загалом розвивалися мирно й гідно. Що ж, бачимо виразні проблеми у Святішого Отця і з логікою, і з цінностями, і з відданістю духові християнства, котре закликає не боятися злого і чинити йому опір.

Проте ми неодмінно переможемо, і дерево нашої свободи, рясно полите кров’ю самовідданих патріотів і патріоток, цвістиме довіку, поки існує цей світ. І справжні християни молитимуться за душі загиблих героїв.

Спеціально для Еспресо.

Про автора: Андрій Павлишин – історик, перекладач, член Українського ПЕНу, викладач Українського католицького університету, оглядач Еспресо.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Слідкуйте за найважливішими новинами України! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку та телеграм-канал.