Іноді позирайте на час…

Не знаю, чому, але після заяви Байдена про можливість застосування Путіним ядерної зброї, мені прийшов на думку діалог з фільму "Убивця" (Sicario) Дені Вільньова. Простенький такий діалог, та лише на перший погляд:

- Що мені варто знати?

- Навіщо вам знати, як влаштований годинник. Просто іноді позирайте на час.

Ми не можемо знати достеменно, як влаштований "годинник" великої політики та великої війни. Але "позираючи" на час, — майже тактильний маркер того, що за лаштунками, тобто прислухаючись до офіційних заяв, натяків, метафор, — все ж маємо шанс відчути рух цього механізму, напрям цього руху.

Я, можливо, песиміст, але для того, щоб зрозуміти, що кремлівський маніяк здатен на будь-що, серед іншого, й на рукотворний апокаліпсис, мені не обов'язково було чекати на висновок Байдена. Хіба уся "кредитна історія" Путіна – не аргумент?

Людина, яка вдалася до кривавих провокацій на Каширському шосе проти власних громадян заради того, аби знайти привід для розв'язання "локальної" чеченської війни. Політик, що особисто віддав наказ штурмувати школу у Беслані, переповнену учнями. Убивця театралів на Дубровці.

Це – неповний перелік путінських злочинів проти свого народу. Дарма, що той народ сліпо повірив у терористичні версії згаданих подій. І досі вірить, попри тисячі гробів, що потоком йдуть у Росію з українського степу.

Ну, а після Бучі, Ірпеня, ядерних провокацій на Чорнобильській та Запорізькій АЕС, після Каховської греблі, — хіба можна досі жити з ілюзією, що для Путіна є сумнозвісні червоні лінії, коли йдеться про його власне виживання? Та навіть коли б йшлося не про виживання, а про банальний "імідж", про спотворений амбіціями нарцисизм "малєнького чєловєка", реального втілення маячні Достоєвського.

Читайте також: Диктатор і "квартирне питання"

Але Байден – це черговий "погляд на час". Небезпідставний, до слова, погляд. Президент Америки не хизується талантом провидця. Він констатує факти: "Коли я виступав тут (у Каліфорнії. – Авт.) близько двох років тому і говорив, що мене турбує пересихання річки Колорадо, всі дивилися на мене, як на божевільного. Вони дивилися на мене так само як і тоді, коли я сказав, що мене турбує використання Путіним тактичної ядерної зброї. Це реально".

Схоже можна сказати, просто кинувши погляд на минулий час. Початок 2022 року і наполегливі попередження союзників про реальність російського вторгнення в Україну. Проігноровані, висміяні у Києві, де, вочевидь, не хотіли знати, як "влаштований годинник". Або ще гірше, — знали, бо були "у справі".

Про можливість застосування Росією ядерної зброї у критичний для неї момент також говорять не вперше. Щобільше, дискутують навіть про конкретні місця, де Путін міг би вдарити: від Карпат, десь на межі з Польщею (читай – НАТО) до Києва з його "центрами ухвалення рішень"). І знову, навздогін раціональним та обґрунтованим прогнозам здіймається хвиля хейту, нездорового скепсису і легковажного галасу. Ми навіть не здаємо собі справи "глянути на час", не те що дізнатися, як влаштований годинник.

Читайте також: Росія: привид громадянської війни

А час наразі такий. Путін відверто програє свою, мабуть, останню війну. Україна поступово й методично перемелює його "другу у світі" армію, наша ППО виставляє на посміховисько "непереможну зброю Судного дня".

Росію лихоманить від "тихої громадянської війни" невдоволених режимом еліт, які втратили не тільки статки, можливість мільярдних заробітків вдома і за кордоном, але й реноме. Бо не можна бути платником податків, які живлять несправедливу війну, і водночас – поважним бізнесменом.

А Путін позбавлений маневру. Він – у клітці, змурованій міжнародним ордером на арешт, він не може скористатися шансом для задоволення власного самолюбства – поїхати кудись в Африку чи Амазонію і похизуватися там своєю "величчю" та "благодійністю".

Його викинули з пристойного товариства, і варіантів перед диктатором геть обмаль: лава підсудних, куля або табакерка у скроню, чи нидіння у комфортному, сповненому страхом, бункері.

Читайте також: "Ми живемо в жовтому човні…"

Тож ядерний гриб у центрі Європи – чи не єдиний шанс Путіна. Ні, не на перемогу у безперспективній війні, не на порятунок Росії. Задля власного его.

Як у згаданому кіно, де "тужливий прокурор" Алехандро безглуздо розстрілює сім'ю наркобарона, втілюючи власну жагу сліпої помсти.

Позираймо іноді на час, якщо ліньки дізнатися про механізм годинника…

Про автора. Ігор Гулик – журналіст, головний редактор сайту "Еспресо.Захід".

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.