Росія: привид громадянської війни

Як би нам не хотілося пов'язувати вибух у пітерському кафе на Університетській набережній з українськими спецслужбами чи нашими партизанами на теренах Московії, він, радше, — наслідок протистояння різношерстних сил "за порєбріком", які вже зараз взялися ділити й без того клаптикову ковдру недоімперії.

До такого висновку штовхаються щонайменше два факти. Акурат напередодні теракту, у висліді якого загинув "винуватець торжества", "воєнкор", а колись кримінальник Владлен Татарський, ще один "герой нашего врємєні" Ігор Стрєлков опублікував маніфест "клубу розгніваних патріотів". "Ми рухаємося до воєнної поразки", - стверджує колишній "реконструктор", а відтак – один з ініціаторів формування терористичних ЛДНР. Стрєлкова/Гіркіна важко запідозрити у симпатіях до путінського режиму, навпаки – він послідовно та аргументовано (звісно, зі своєї дзвіниці) критикував кремлівських стратегів за провальну "українську кампанію". Разом з Гіркіним "капітулянтський маніфест" підписали донецький колаборант Павло Губарєв, пропагандист Максим Калашников та інші, не менш одіозні персонажі.

Читайте також: Час для Путіна

Тому вибух у кав'ярні, якою зараз формально володіє пропагандистський рух "Кібер Z фронт", і смерть там "воєнкора" могли бути реакцією ФСБ на надмірну активність "розгніваних патріотів". Утім, взявши до уваги, що кафе раніше належало "кухарю Путіна" Євгенію Пригожину, який також, м'яко кажучи, не мовчить з приводу методів і тактики офіційного міністерства оборони, фатальна статуетка, начинена тротилом, могла бути привітом і йому. Бо не далі як кілька тижнів тому саме власник ПВК "Вагнер" висловлювався за створення політичного руху, так званої "партії воєнкорів", призначеної для "виправлення" ситуації на Західному фронті.

Не варто, однак, думати, що усі ці пригожини, гіркіни та вже закобзонений Татарський мають на меті припинити війну в Україні й реформувати відтак постпутінську Росію. Навпаки, — передчуваючи, що стратегія і постійні факапи нинішнього господаря Кремля ведуть до розвалу ерефії, — ці "радикали" душу і тіло покладуть за збереження статус-кво Росії у її нинішніх кордонах. Бо ці люди – рафіновані імперці та шовіністи, ненависники Заходу, "хранителі" традиційних "цінностей русского міра".

Не варто, однак, думати, що усі ці пригожини, гіркіни та вже закобзонений Татарський мають на меті припинити війну в Україні й реформувати відтак постпутінську Росію. Навпаки, — передчуваючи, що стратегія і постійні факапи нинішнього господаря Кремля ведуть до розвалу ерефії, — ці "радикали" душу і тіло покладуть за збереження статус-кво Росії у її нинішніх кордонах. Бо ці люди – рафіновані імперці та шовіністи, ненависники Заходу, "хранителі" традиційних "цінностей русского міра"

Читайте також: "Світ без Росії" зі сміливої мрії перетворюється на буденність

Осібно слід сказати про ще одну фігуру, вже з офіційної колоди кремля — секретаря Ради безпеки РФ Миколу Патрушева. Його інтерв'ю кілька днів тому для "Российской газеты", не надто помічене українськими ЗМІ, є також "маніфестом розгніваного", але не воєнкора, а високого чиновника з кремлівської колоди. Взагалі Патрушеву (або ж його сину) пророкують роль спадкоємців Путіна. Але з такими "спадкоємцями", як на мене, то ліпше без ніяких… "Зруйнувавши" для початку "гнилий Захід" і "США" (очільник російського радбезу, мабуть, рефлексує власними страхами, кажучи про ймовірну "громадянську війну" між південними та північними штатами Америки), Патрушев пішов далі. Він оголосив Росію – "історичним захисником суверенітету та державності будь-яких народів, які зверталися до неї за допомогою". Цього разу, однак, РФ не "рятуватиме" США, хоча, як стверджує секретар радбезу РФ, має "унікальну зброю, якою вона здатна знищити будь-якого супротивника".

Патрушев, очевидно, не озвучує власних політичних амбіцій, але сам факт сплеску його медійної активності свідчить: якщо випаде нагода "поучаствовать", він та його оточення охоче побореться за крісло у Кремлі.

Патрушев, очевидно, не озвучує власних політичних амбіцій, але сам факт сплеску його медійної активності свідчить: якщо випаде нагода "поучаствовать", він та його оточення охоче побореться за крісло у Кремлі

Читайте також: Сталінград як фікція "перемоги"

Не залишилася осторонь і так звана "ліберальна опозиція", яку в Україні називають "харошімі русскімі". Наприкінці березня відбувся Форум вільної Росії, — антивоєнна конференція у Ризі, на якій середовища "лібералів" озвучили власне бачення майбутнього "отчізни". Звісно, вони підтримують міжнародний ордер на арешт Путіна, бо, очевидно, прибрати головного конкурента у боротьбі за владу, та ще й чужими руками – то святе. Про людське око і ПАРНАС, і "Открытая Россия", і "Солидарность", і "Яблоко", "Партия перемен" виступають за виплату репарацій переможній Україні та демократизацію РФ. На останньому наголошу особливо – саме "федерації", тобто імперії у її нинішніх межах. Бо найліберальніші російські ліберали – такі ж імперці, як їхні опоненти, тільки у "демократичних" обгортках.

Але, як я вже писав недавно, у Росії визріває потужний сепаратистський рух зі схожою назвою "Форум вільних народів Росії". І ця сила говорить про однозначну деконструкцію імперії, її поділ на національні держави. Як на мене, для світу – це дуже аргументована і логічна позиція. Тільки розділена, роззброєна, денацифікована, депутінізована Росія стане бодай якоюсь гарантією від реінкарнації імперії. А, отже, запорукою уникнення глобальних воєн, спричинених російськими амбіціями.

Про автора. Ігор Гулик – журналіст, головний редактор сайту "Еспресо.Захід".

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.