"Енергосистема на межі". Як скандали, політика та війна довели Україну до дефіциту трансформаторів

Ми розуміємо, що ця осінь дуже складна вже зараз, попереду ще складніша, напевно, зима. Усе це накладається на загальний психоз, пов'язаний з виснаженням від війни, певними політичними гойдалками та певними нерозуміннями, як довго з нами можуть залишатися наші партнери. Але чи могла б ситуація бути кращою станом на сьогоднішній день і що для цього ми мали б зробити?

Я тоді дозволю собі подякувати своїм колегам по Центру досліджень енергетики, які готують для мене інформацію і оцінки, тому що це не є робота однієї людини. Що стосується ситуації, де ми зараз, чи могло б бути теоретично більше готовності до таких атак, які відбулися, причина того, що ми в певній кризовій ситуації, - це, безумовно, атаки московитів. Безумовно.

Чотири великі хвилі атак і кілька ще трохи менших, які відбулися за останні два з половиною місяця, - у чисельному виразі це десь приблизно стільки ж, скільки за всю попередню війну. Якщо порахувати кількість дронів і ракет, які були спрямовані на енергетичні об'єкти, то це дуже масивно. Чи могло бути гірше? Так, могло. Чи могло бути краще? Теж могло.

І треба визнати, що після зими 2024 року, коли ми фактично пройшли зиму без відключень, коли ми вже дуже ефективно реагували на ті атаки, які відбувалися, і практично вони не пробивали енергосистему якось суттєво, давайте чесно казати: усі розслабились. Навіть ті, хто чесно продовжував працювати і будувати захист, збирати обладнання і так далі, навіть ці люди трохи розслабились. Ну, окей, ми пройшли літо теж нормально. Так, давай, робити треба, але не давай-давай, а просто давай.

На плівках ми чули…

А це другий аспект цієї історії. Чесно - про це дуже багато говорили чисельні експерти. Про те, що є проблеми, що є проблеми в Енергоатомі. 2024 року величезна кількість була критики в бік Енергоатому, що вони не будують захист і так далі. І експертів, які про це казали, звинувачували, що вони - російська ІПСО, і все роблять не так, і не такі оцінки дають, а мудрі люди самі знають, що робити.
Тепер ми, по-перше, розуміємо природу всієї цієї ситуації. А по-друге, чи вона вплинула? Безумовно, вона вплинула. Причому в кількох аспектах одночасно. Один із найбільш важливих аспектів того, що добилися ці люди чарівні, - вони зупинили міжнародну допомогу практично. Себто якщо ми подивимось, яким чином надходила міжнародна допомога до української енергетики…

Енергоатом, якщо я не помиляюся, дуже багато…

Енергоатом взагалі нічого не отримав за війну. Але справа не в Енергоатомі. Енергоатом просто нічого не отримав, не вважайте наших партнерів ідіотами.

Шановні глядачі, оскільки Енергоатом не отримував грошей від донорів, то оті плівки, про які йдеться, якщо буде доведено, що справді мова про великі гроші, то, так, - це наші з вами гроші.

Безумовно. Енергоатом допомоги не отримував. Практично вся допомога на електроенергетичному напрямі і майже вся в принципі допомога до вересня 2024 року йшла через Укренерго. В Укренерго були зрозумілі люди, які користувалися довірою, система корпоративного управління, яка була встановлена і працювала, - це дуже важливо. Коли я зараз чую критику: от, нічого ті наглядові ради не роблять, - слухайте, ви її не створили і кажете, що вона не робила. Ну, так, не створена наглядова рада не робить, це факт.

Але Укренерго якраз є чітким прикладом абсолютно зворотної ситуації - 90% усієї допомоги українській енергетиці йшло через Укренерго. Вони отримали до вересня 2024 року 1,5 млрд євро грантів і дуже пільгових кредитів, які вони фактично розподіляли по енергосистемі, будуючи захист, купуючи обладнання, виплачуючи енергокомпаніям борги, які накопичувались роками, і так далі.

Потім стався великий скандал з Наглядовою радою, зі звільненням голови правління Укренерго. З Наглядової ради вийшли люди, які користувалися максимальною довірою партнерів, і сказали, що під політичним тиском це сталося. Це призвело до простої ситуації, оскільки (ще в нас потім у Міністерстві енергетики святкували звільнення голови Правління Укренерго) забули провести певні операції і Укренерго опинився в технічному дефолті. Не зі своєї провини, ми можемо просто хвилин 15 зараз пояснювати, як це сталося, але повірте, будь-яка людина, дотична до цієї історії, розуміє, що провини самого Укренерго в тому, що він у дефолті, нема. Це, по суті, справа рук уряду. 

Після цього цей канал закрився повністю. Тобто вони в технічному дефолті, вони реально грошей взяти не можуть. Їм можуть дати якесь обладнання, трохи, для них самих. І до десь квітня-травня 2025 року в енергетику потрапляли невеликі партії обладнання від партнерів, які всі разом можна оцінити за весь час після вересня 2024-го до зараз, вони надали, може, мільйонів на 90-95 різного обладнання виключно.
Ви розумієте, раз таке, то трохи більше ніж у 10 раз зменшився потік допомоги. І тільки завдяки тому, що в Нафтогаз прийшла нова команда, у зрозумілий прозорий спосіб призначена, і прийшли люди, яким зараз довіряють, - себто Сергій Корецький і його команда коли прийшли в Нафтогаз, який теж нічого практично не отримував до того часу, поки вони не були призначені, от тоді відновилася допомога Нафтогазу. Завдяки цьому ми зараз увійшли в сезон із запасами газу. Бо інакше у нас би ще й газу не було б. Бо найбільшим ризиком підготовки до сезону навесні видавалася відсутність газу. Тому що газу просто не було і не очікувалось. І вони змогли залучити реально величезні кошти – більш ніж півтора мільярда євро вони вже залучили і ще отримають, для того щоб забезпечити країну газом.

Але, знову-таки, тільки тому, що їм довіряли і розуміли механізм, яким чином буде придбано газ у повністю прозорий спосіб, фактично через безпосередньо контракти ЄБРР з газотрейдером. 

Виглядає так, що деякі структури в нашій енергетичній системі тягнули лямку за інших. А деякі (і тут персоналії важливі) дозволяли собі те, що дозволяли, і мова навіть не про всю структуру, а про конкретних людей, які керували.

Ситуація дуже проста насправді. Партнери не ідіоти, не треба думати, що наші міжнародні партнери ідіоти. Це перший постулат. Другий постулат: ці неідіоти в постійному режимі досліджують ситуацію в енергетичному комплексі і шляхом спілкування з людьми визначають, чи можна довіряти. Вони не проводять розслідування замість нас. Ніхто не буде замість нас викорінювати якусь корупцію чи ще щось, вони цим займатися не збираються. Але не давати гроші тим, кому вони не довіряють, вони за собою право залишають - і не надають.

І в результаті електроенергетика (бо Нафтогаз отримує гроші на газ, на відновлення газовидобутку) з вересня 2024 року грошей не отримує. Результатом є те, що ті резерви обладнання, які тоді вдалося замовити, закупити, вичерпуються - вони об'єктивно вичерпуються зараз. Гроші на будівництво захисту закінчуються, і вони дійсно закінчуються. У самій енергетиці величезні борги всіх усім. Через те, що в нас викривлені системи тарифів, неправильно працює вся взаємодія через абсолютно популістичні певні рішення, які в нас зараз діють. Але давайте просто факт констатувати: власних грошей в енергетиці сьогодні нема. Просто фізично нема.

Якщо нема допомоги, будувати захист нема за що, резерви обладнання створювати нема за що. І зараз ми доходимо - і місяці за два, максимум за три дійдемо до ситуації, коли просто закінчилось. Ну, нема де купити нові трансформатори. Вони коштують 4-5 млн кожен. Нема.

Коли ми говоримо про нинішній стан енергетики - чи правильний у нас підхід? Є такий термін "балансування", тобто енергетична система має балансувати. І ми розуміємо, що це як ковдра з багатьох шматочків: якщо один провалюється, то вже система працює не цілісно. Ми розуміємо, як зараз росіяни влупили по ТЕЦ, як інші потужності були уражені. Але в нас є атомна генерація. Деякі експерти схиляються до того, що ми могли б трошки змінити підхід до експлуатації наших атомних електростанцій, які у нас є. Чи мало б це спрацювати? Чи можна це на пальцях якось пояснити?

Я зроблю, може, неприємну заяву, але я певен, що ми з вами це обговорювати не маємо. Для тих речей є суперпрофесійна команда в Укренерго. Немає зараз в Європі кращої команди. Жодної. Краще за них, як балансувати енергосистему, не знає ніхто. Себто в принципі зараз не знає ніхто. І я абсолютно певен, що вони в правильний і професійний спосіб з'ясують, що їм потрібно для балансування енергосистеми.

І якщо для цього треба буде говорити про те, що Енергоатом має балансувати парогенераторами, вони про це, повірте, скажуть. Це не є військовим секретом, це не є якимсь суперноу-хау - це відома технологія. Її колись використовували в Україні. Тому я хотів би, щоб такі питання вирішували ті люди, які 1) несуть за них відповідальність, а 2) дуже добре на цьому розуміються.

Бо я, наприклад, не готовий взяти на себе відповідальність, сказати, так треба чи так не треба в цьому моменті. Тому що є люди, які значно краще за мене знають, як це робиться. І вони це роблять на щоденній основі.

Це насправді важливо і це дає нам, як то кажуть, цивільним від енергетики, виключно споживачам, вчасно зупинитися, щоб не залізти в зайві хащі. Але в деякі хащі я б усе-таки залізла і поговорила з вами про дуже дивний підхід до окремих об'єктів української – підкреслюю - енергетичної системи. Запорізька атомна електростанція. Усі ми вже кілька тижнів живемо в інформаційному вирі щодо якихось планів, які можуть бути, а можуть не бути. Їх ми зараз не аналізуємо, але в одному з підходів мова може йти про спільне користування Запорізькою атомною електростанцією Росією та Україною. Здається, голова МАГАТЕ Рафаель Гроссі теж висловлював імовірність такого варіанту - теоретично. Це можна собі уявити суто з технічної точки зору? Тобто половина реакторів на нас працюють, половина на них, експлуатація навпіл, туди пішло, сюди пішло - як це виглядає? 

Як на мене, все виглядає, що Запорізька атомна станція стане найбільшим пам'ятником атомної енергетики у світі. І найдорожчим, 100%, бо дорожче придумати неможливо. Якщо її оцінювати по грошах, то вона мільярдів 60 доларів коштує. Так от, я думаю, що це буде такий найдорожчий пам'ятник атомної енергетики.

Для того щоб у принципі відновити експлуатацію станції, потрібно зараз вирішити купу мегаскладних питань. Починаючи від її охолодження, яке здійснювалося водою у відповідному водосховищі, яке зараз зруйноване і не існує.

Більше того, наскільки нам відомо з вторинних джерел, московити намагались якимось чином відновити водний баланс і оновлення води в басейнах і каналі, який зберігає воду для охолодження, і фактично зруйнували гідробаланс під самою станцією.

Це означає, що там можуть бути зараз зміни в геології того, як навантаження енергоблоків тисне на землю, якщо просто пояснювати. І реально може бути таке, що десь у блоках уже зараз почались якісь перекоси. Якесь обладнання, яке має бути ідеально виваженим, втратило центровку, втратило баланс.

Навіть якщо уявити собі, що от прямо зараз ми звільнили цю станцію, ми її отримали, що хочемо робимо, до нас прийшли міжнародні партнери і сказали: хлопці, скільки треба грошей, щоб запустити? І, повірте, Енергоатом має інженерів, які найкращі, вони там працювали багато років, ніхто краще за них не знає, як цю історію відновлювати. Так от, навіть за таких умов, на мою думку, для безпечного рестарту всієї станції треба було б три-чотири роки. В ідеальній ситуації.

А ми мовчимо про можливі всілякого роду гадості, які там спланували московити. І ніщо не могло зупинити їх від простих речей, типу якихось вибухових матеріалів десь у глибині обладнання, і закінчуючи намаганням ставити віруси в комп'ютерні системи, до яких вони мають доступ. Московити в них не дуже розуміються, тому що їх переставили за часи незалежності разом з американцями, змінили дуже сильно, кардинально, вони не можуть розібратися, як ними керувати, але вірус вони вставити можуть.

І треба все це зачистити перед тим, як забезпечити охолодження, забезпечити безпеку експлуатації, перевірити буквально кожен елемент обладнання. І тільки після цього запускати. Тому, чесно, я думаю, що вся ця дискусія завершиться тим, що ще дуже багато років ця станція не запрацює, незалежно від того, яке буде рішення.

А у випадку рішення оцього 50/50 - ніколи не запрацює. Тому що неможливо буде знайти спільне рішення багатьох проблем. Я не бачу як фізично - себто ми уявляємо собі, що поряд сидять менеджери Росатому і наші? І вони разом обговорюють, яким чином всі блоки безпечно запускати? Це як? Ну, я хочу собі подивитися. За законодавством це колаборація з ворогами.

Фактично так.

Тому, на жаль, я дуже скептичний щодо долі Запорізької атомної.

Але ж росіяни навіть намагалися лаштувати якусь інфраструктуру.

Вони максимально хочуть запустити цю станцію. Вона їм потрібна. У них погані справи в Південному енергетичному окрузі. Усе погано: не вистачає генерації, погано з мережами. У них занепадає енергетика вже багато років. Вони приймали 2004 року другу версію "великої програми відновлення великої російської енергетики", яку провалили повністю. Бо без України і без Європи з 2014 року доступу нема, у них нема обладнання, і вони не вміють його робити. І шансів, що навчаться, нема. Росатом із цим навіть не грається, він просто розуміє, що ні.
І в результаті вони повністю все провалили. У них відключення відбуваються і без наших ударів. З нашими ударами ще більш інтенсивно, але навіть без наших ударів. Я мовчу про Далекий Схід, де відключення - як у наші 1998-2000 роки зараз відбуваються.

То це нормальна схема їхнього існування, війна - не війна, просто так живе регіон.

У певних регіонах, так. Звісно, Москва - повірте, там нормально набудували, все, що могли притягнули, поставили. Тому у великих мегаполісах у них більш-менш контрольована ситуація. Але регіони живуть у дуже складній ситуації навіть зараз. Усе, що від Москви сюди до нас південніше, - у них і зараз відключення трапляються без атаки. Просто ніхто не помічає - кого це цікавить?

Повернемося до наших викликів. В одному з коментарів ви зауважили, що війна в Україні може закінчитися, але це не означає, що автоматично закінчаться відключення світла, тому що наша енергетика уражена настільки, що на її відновлення знадобиться час. І мова йде про роки. Коли ви кажете про такий підхід до відновлення, ми тут враховуємо виключно побутових споживачів? Який рівень і яку специфіку нашої промисловості ми тут враховуємо? Те, як ми жили до повномасштабки, чи ми будемо якось переглядати підходи до наших підприємств - як вони функціонують, скільки вони споживають і так далі? Тобто чи можна взагалі зараз окреслити якийсь план дій з відновлення нашої енергетики?

Я не думаю, що це план. Я думаю, що немає альтернативи певному сценарію. Ми розуміємо, що коли війна закінчиться, так чи інакше буде певна відбудова. Ми сподіваємося всі, що це означає, що економіка буде зростати. А економіка, яка зростає, споживає більше електроенергії. Так сучасна економіка побудована в будь-якій країні.

Це означає, що нам потрібні генеруючі потужності. Чи будемо ми намагатися відбудувати те, що було до війни? Точно ні. Себто старі вугільні станції померли – ну і світла їм пам'ять, по великому рахунку. Вони багато чого перенесли, чого не планували переносити у своєму житті. І зараз тягнуть з останніх сил, з останнього напруження вже, але років за п'ять вони дотягнуть, за всієї поваги. Навіть при тому, що зараз там інженери чудеса роблять, щоб воно працювало в принципі. А йому ж 50 років - і три ракети. А воно працює.

Тому в нас немає перспективи іншої, як будувати енергетику, по суті, відбудовувати енергетику. Стару точно ніхто відбудовувати не буде з кількох причин. Причина перша: ми зрозуміли, що під час війни високий ступінь централізації енергетики дуже небезпечний. Себто те, що відбувається зараз: удари по великих енергостанціях, які вишибають цілий регіон. Відповідно, будувати ми будемо потужності, максимально наближені до споживачів. Наприклад, в Одесі нічого нема. В Одесі, Бессарабії треба будувати. Чернігівщина, Харківщина, Сумщина, взагалі Лівий берег - доведеться будувати багато. Відповідно будуть будувати Київ - 100%.

У Києві просто обмаль, фізично недостатньо генеруючих спроможностей. Тому в усіх великих регіонах, у всіх великих містах доведеться будувати нові потужності. Вони не будуть вугільні з трьох причин. Перша - нам ніхто не дасть грошей, і в принципі її достатньо. Але друга в тому, що вугілля все-таки має вже дуже стійкий негативний імідж, як украй брудний вид палива. А третє - єдина країна, яка зараз активно будує "вугілля", - це Китай, і в мене є відчуття, що не буде в нас багато Китаю з якихось причин.

Тому це буде газоспалювальна генерація, для якої ми маємо величезну кількість передумов, щоб саме її робити, у тому числі розгалужена газова мережа, власний видобуток і ще багато різних речей. То це буде газоспалювальна генерація. Плюс така, що буде готова до збільшення виробництва в Україні біогазу, тому що ми країна, де можна виробляти дуже багато біогазу. Поки що не робимо, але рухаємося туди, слава Богу, досить інтенсивно.

Що мається на увазі? Розкажіть, будь ласка.

Посеред поля стоїть велика така баночка. У цю баночку з окрестних ферм, вибачте, звозять те, що окрестні ферми продукують, окрім продуктів, і залишки з полів. Все це туди скидається і там бродить. І потім те, що перебродило, - це і є біогаз, його трохи доочищують і відправляють в електростанцію. Це відпрацьована в усьому світі добре технологія, усі вміють з нею працювати. Просто для того, щоб її ставити і запускати, треба час, фізично треба час, досить багато. Бо багато будівництва, багато обладнання, багато тонкощів налаштування в кожному конкретному випадку. Тому це займе час, але ми по ньому вже йдемо і вже багато будують і будуть ще більше і більше будувати. Це економічно дуже вигідно. І паралельно споживання цього газу.

Звісно, у нас буде і "вітер" будуватися. Я думаю, що сонячні потужності більше перейдуть на дахи, ніхто не буде будувати величезні сонячні електростанції, просто тому, що це не має сенсу. Будуть будувати батарейні комплекси, вітрові електростанції, це все буде будуватися, але все це буде будуватися вже в максимальній прив'язці до місцевого споживання. Щоб умовне місто Біла Церква не залежало від того, чи є в нього підстанція, яка з'єднує з енергосистемою, чи ні, було забезпечено електрикою. Хоча б ключові інфраструктурні частини.

Ми будемо ще багато років кожного разу, коли думаємо щось будувати, думати, як це буде під час війни. Так от, під час війни ці потужності мають бути а) достатньо децентралізовані і б) добре захищені. Я думаю, що це буде залишатися нормою - будувати укриття й переносити поступово ключові елементи енергосистеми під землею, захищати по максимуму, бо ніхто в нас сусіда не прибере, він залишиться таким, яким він є. І енергосистема - ключовий елемент нашої стійкості, зараз уже всі розуміють. Тому це те, що нас очікує в наступні 10 років.
І ми при цьому не можемо розраховувати на Європу в частині, що ми звідти електрику отримаємо. Я мовчу про те, скільки вона коштує, а коштує вона так… немало. Але, крім іншого, у всіх країнах Східної Європи свій дефіцит електроенергії наявний і в горизонті 10 років він продовжується.

У країнах Центральної Європи, окрім Франції, взагалі кризова ситуація. Бо Німеччина, виводячи з експлуатації атомку, догралася в зелений перехід настільки, що, якби не сусідні країни, у них блекаути були б гірші, ніж у Росії, це по факту. Їх рятує Скандинавія, їх рятує Чехія, їх рятує Франція. Бо в самих у них такі перекоси в енергосистемі, що це просто на межі постійних проблем.

Тому в нас немає великого розрахунку на Європу. Більш того, щось побудувати в Європі дуже складно. Я вчора мав розмову з нідерландськими колегами, які займаються там енергетикою багато років, різною. Вони кажуть: ми переходимо зараз, основний бізнес - ми продукуємо батарейні комплекси для адміністративних будівель і приватного споживання. Бо в Нідерландах ситуація така, що генерації не вистачає, мережі теж уже не тягнуть, і тому ми приходимо до ситуації, коли в пікові години відключаються споживачі без жодної війни. Просто нормальним чином дійшли до цієї ситуації. Тому ми дуже добре зараз продаємо акумулятори.

Я кажу, так в Україні акумулятори - перший продукт. Чергова атака - і знову всі склади пусті. Вони кажуть: о-о, у нас без війни те саме. Тому розраховувати, що нас рятуватиме Європа, не треба. Там просто нема чим рятувати. І, відповідно, швидкість відбудови загальної економіки України в якийсь момент упреться у відсутність генерації електроенергії.

Середнього розміру проєкт з побудови генерації потужності триває чотири роки. Вище середнього - п'ять-шість гарантовано. Від моменту, коли придумали, де є земля і що треба гроші, до моменту, коли запрацювало, - отакий час. Відповідно, нам зараз уже треба бігти й інсталювати мінімум 3,5-4 ГВт потужностей по країні, для того щоб вони запрацювали до того моменту, коли "вугілля" остаточно помре. А воно помре, воно не може не померти. А це означає 5-6 млрд доларів інвестицій. Така історія.

Ох, щось мені здається, що і ми, і наші європейські партнери, та навіть американці добре знають, де можна взяти ці гроші, але…

Гроші не проблема. Чесно. Гроші знайти в таких сумах не проблема. Набагато більша проблема - те, що в нашій енергетиці борги і внутрішні структурні негаразди, без вирішення яких великі гроші в інвестиції не прийдуть. Ми поки не перейдемо на нормальні ринкові відносини… А як інвестувати, якщо ви не розумієте, як ваші гроші повернуться? Це ж неможливо. Якщо вам кажуть: всі винні всім, багато мільярдів в українській енергетиці, там борги перед замикаючими так званими компаніями, а це Нафтогаз, Укренерго, перш за все, і перед ними вже там 150 млрд грн боргів, - як?

Ну, інвестор приходить і каже: дуже добре, розкажіть мені, я готовий, гроші є, але скажіть мені, яким чином вони повернуться, покажіть мені. І тут починається, звісно, певна проблема.

Завершу думку, бо це важливо: реально маленька країна Молдова пройшла це перетворення 2022 року. Коли були скасовані в них радянські тарифи, усі перейшли на ринкові ціни, усі боялися, що всі загинуть, але перейшли на адресні субсидії тим, хто дійсно потребує допомоги. І якось ніхто не загинув у Молдові. Я не чув про масовий мор людей у Молдові. І якось вони навіть переобрали ту саму президентку, яка потім перемогла ще й на парламентських виборах зі своєю партією. Виявляється, реформа в енергетиці не означає політичної загибелі, про що мені зазвичай каже будь-який політик, якому я кажу, що так жити не можна: але ж люди загинуть, коли ми це зробимо!

Класика української політики. Знову ж таки, повертаючись до цього мирного плану, який дуже довго артикулювався, а зараз зводиться нанівець. Є розуміння, для чого взагалі він був підкинутий американцям з російського боку, - є думка, що для того, аби відтермінувати санкції стосовно російських нафтових компаній. Власне, "Лукойлу" відтерміновано до грудня, якщо я не помиляюсь.

Ні, вже все. "Лукойл" уже закінчився. Нема більше "Лукойлу".

Прямо взагалі нема?

Ну, практично да, порівняно з тим, що було, "Лукойлу" більше нема.

А як щодо Роснафти?

Вона дуже зав'язана на свою державницьку внутрішню ситуацію, тому вона не так сильно постраждає. "Лукойл" - це завжди була вітрина нафтового бізнесу Росії, з чоловічим обличчям, з таким прямо людським намаганням побудувати мережі заправок до кожного, що "Лукойл" приходить до всієї Європи і так далі. Ця частина закінчилась. Вони все ще будуть, звісно, видобувати нафту, вони все ще будуть її продавати, але це боляче.

Це боляче. Якщо уявити складну систему функціонування російської енергосистеми в контексті виключно нафти, - наскільки боляче і скільки часу цей біль може тривати?

Тут загальні втрати дуже великі, вони там, я думаю, за десяток мільярдів перевалюють від того, що відбулося вже. Питання в тому, що буде далі. Зараз дисконт на російську нафту збив її до цін близько 40 доларів. Точно ніхто не знає, тому що, вони ж приховують старанно реальні ціни, але вони зараз точно значно нижчі того бар'єру, де вони заробляють. Себто вони зараз у вкрай складній ситуації. І якщо ціни не будуть зростати, то ще десь приблизно через квартал ця ситуація стане приблизно як у Газпрома, який колись був "національним благосостоянієм", а тепер вимолює збільшення тарифів всередині Московії і податкові пільги для того, щоб не збанкрутувати. Тому трохи почекати, і ми побачимо більш яскраві результати накладення того, що вже відбулося по санкціях.

А якщо говорити про чергові санкційні удари, то де найболючіше?

Найкращі санкційні удари - це по терміналах відвантаження сирої нафти і по станціях її перекачки. Плюс продовження лінії ударів по нафтопереробці. От ці санкції працюють безвідмовно. От ці санкції попадають точно.

Тут справа не в тому, що вони втрачають навіть фізичну можливість відвантажити нафту, але кожен удар означає збільшення страхової премії, означає менше готовності будь-якого судновласника відправити корабель підбирати цю нафту. Означають проблеми з відвантаженням, тому що удар відбувся, танкер вчасно не приплив, а десь з того боку клієнт каже: слухайте, ви на тиждень спізнилися, умовно, з танкером, у мене тиждень стоїть величезний нафтопереробний завод. Скільки штрафні санкції будуть, розкажіть мені? І це відбувається кожного разу.

І кожного разу ця проблема стає більшою, а це означає, що клієнти починають думати: а чи хочу я виграти тут додаткові 7 доларів, чи я куплю там, але не втрачу можливої різниці на цьому всьому? І це дійсно відбувається, і вони це знають. І я думаю, що велика частина всіх оцих комунікацій, які відбуваються зараз, тому що вони не дураки, вони вміють рахувати на три місяці вперед.