Кат = жертва? Чим маніпулює Дубинянський?

Остання стаття Дубинянського в УП – маніпуляція, в якій правда і неправда розподілені приблизно в однакових пропорціях. І де неправда (наприклад, повна відсутність якихось соціологічних даних, які ним лише "уявляються") маскується під прекраснодушне моралізаторство, що зводиться до перевіреного наративу "подвійного геноциду". Саме так було в Руанді, яку автор наводить як приклад, за яким неодмінно в нас мусить усе повторитися.

Саме там, у Руанді, після геноциду тутсі 1994, було вкинуто (здебільшого католицькими ієрархами – але не тільки) схожий, "рятівний" ("об'єднавчий") наратив про те, що, виявляється, був "інший геноцид" – уже тутсі проти хуту. Тоді як в тих подіях втрати хуту і тутсі були приблизно 1 до 9. Смерть понад 100 тисяч хуту була реакцією на те, що вони перед тим влаштували по всій країні кількадесят "бабиних ярів" для тутсі. Ну, реально, були місця, де за один-два дні від мачете, мотик і палиць хуту гинуло по 50 тисяч тутсі (наприклад, у Мурамбі).

І штука в тому, що цей "подвійний геноцид" (або "уявний геноцид"), пропагований нашим улюбленим автором нібито як прекраснодушна пересторога ("ми не мусимо уподібнюватися до своїх ворогів") на шляху до омріяної ним євроінтеграції (де так само будуть рахуватися з носіями великої культури Проханова і Прилєпіна і зазирати їм у їхнє імперське гузно), вже сьогодні виглядає як спроба врівноважити страждання ката і жертви. Зробити ката ще більшою жертвою, ніж ми. Бо ось, бачте, ми обов'язково колись дійдемо до того, що захочемо їсти їхніх дітей. І це після десятків тисяч викрадених цими людоловами українських дітей на Півдні та Сході!

Читайте також: Московія горітиме...

Дубинянський малює "етнічних росіян" як уявну жертву українців – і тут я підходжу до головної, магістральної, неправди тексту Дубинянського: він малює українців русофобами за етнічною ознакою. Мовляв, за рівнем ентофобії ми нічим не ліпші за росіян.

Але це найбільш грандіозна і кричуща маніпуляція, бо українці ставляться до росіян не за ознаками їхньої етнічності, а за ознаками їхньої імперськості та хворобливої агресивності, вираженої в конкретних діях, які вже сьогодні – після Бучі та Маріуполя з Херсоном – можна кваліфікувати як геноцид українського народу. На що й натякають висунуті звинувачення МКС, разом з ордерами на арешт Путіна і Львової-Бєлової.

І це ще огидніше в контексті сьогодення, коли нам навіть не дозволяють стріляти по їхній території. Для нас ворог – будь-який представник країни ворога, який виступає за елімінацію українців, підтримує або замовчує її й заперечує право українців на їхню державність, самостійний розвиток і культуру. Без жодної різниці, хто він етнічно – бурят, вологодець, кадировець, осетин, самарець, москвич чи калмик.

Тому наш гнів проти них – це гнів інтернаціоналістів: нам байдуже, яка в них тече кров, якої вони релігії, культури чи мови. Бо ми теж тут далеко не всі етнічні українці і ходимо до різних церков. Нам важливо одне: що в них чорні, невиліковні душі, сповнені до нас патологічної ненависті просто тому, що ми наважилися бути собою і бажаємо жити у своїй країні без них. Ось природа нашого ресентименту.

Читайте також: Актуальний сюжет гоголівських "Мертвих душ"

Тому не варто плутати звичайну імперську хуцпу з європейськими цінностями. І вестися на ці наративи не варто. Бо те, що пише сьогодні Дубинянський, абсолютно нічим не відрізняється від провідного кремлівського наративу про "геноцид русскоязычного населення Юго-Востока Украины".

Відмінність лиш у тому, що Дубинянський нас застерігає від того, що в голові Путіна вже давно відбулося. Просто тому, що він і думає так само, як Путін, і належить з ним до одного світу, де сумління дозволяє такі чудеса мисленнєвої еквілібристики, як "уявний геноцид". Для Дубинянського і Путіна це очевидно. А для мене очевидно, що маніпуляторів потрібно виводити на чисту воду.

Джерело

Про автора. Андрій Бондар, письменник.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.