Хто диктував Пекіну "мирний план"?

Є у Китаї дуже добра приказка: "Безглуздо вкорочувати ступні, коли черевики малі". Такою ж безглуздістю виглядають деякі тези оприлюдненого нині "мирного плану" Піднебесної.

З усією повагою ставлячись до будь-яких ініціатив припинити криваву бійню в Україні, я все ж виходжу з позиції, що слід дуже чітко розмежовувати "мир за будь-яку ціну" і поняття справедливого миру. Іншими словами: розрізняти агресора і жертву, а також не "розігрувати спектакль зі зміями у тераріумі".

Китайська ініціатива акурат хибує на "вкорочування", "деформацію" масштабів війни Росії проти України, зводячи її до якогось "локального конфлікту", який можна з легкою душею заморозити, аби він відтак тлів десятиліттями. Це – відверте потурання Москві у її нестримній жазі "перемовин – перемовин – перемовин", допоки вона не збереться зі силами, врахує помилки своїх вчорашніх та теперішніх стратегій, і вдарить знову.

Китайська ініціатива хибує на "вкорочування", "деформацію" масштабів війни Росії проти України, зводячи її до якогось "локального конфлікту", який можна з легкою душею заморозити, аби він відтак тлів десятиліттями

Причому, згідно з "мудрими" китайськими порадами, залучивши до підготовки нової агресії ресурси анексованих теренів України – Донбас, Південь та Крим. Адже Пекін вимагає "поваги до суверенітету" всіх країн, але не вказує чітких часових меж набуття цього суверенітету. Так, звісно, українські території, захоплені у результаті війни, ніхто не збирається вважати російськими (окрім кількох маргінальних режимів, що не приховують симпатій до Москви). Але дипломатія, як і Схід, — справа "тонка", і РФ, звісно, вже зараз натякає на те, що, до прикладу, ЗСУ мали б припинити обстріли Криму чи Маріуполя, позаяк то вже – феод Росії.

Читайте також: Китай на боці Китаю

Дуже знаковими виглядають заклики комуністичного китайського режиму до відмови від риторики "холодної війни", як ото сказано у документі – від "менталітету" "холодної війни". Тобто у підтекстах документа слід прочитати відмову від воєнних блоків – зокрема НАТО, який, за версією Кремля, й спричинив російську експансію в Україну. Не забудьмо при цьому, що серед вимог Москви була (і, мабуть, залишається) одна ду-у-же вже специфічна —  повернення Північноатлантичного альянсу у межі… 1997 року. Тобто відмова від "менталітету холодної війни" – це кенселинг реальної конструкції безпеки в Європі. Іншими словами, оте ж "вкорочування ступнів". Так, звісно, можна демагогічно розводитися, що, мовляв, альтер его НАТО – Варшавський пакт – здох разом з СРСР, але при цьому варто нагадати, хто саме привласнив правонаступництво "союзу".

Відмова від "менталітету холодної війни" – це кенселинг реальної конструкції безпеки в Європі. Іншими словами, оте ж "вкорочування ступнів"

Звісно, у Пекіні зацікавлені не тільки у тому, аби приборкати свого головного опонента і лідера демократичного світу – Вашингтон, але й усіляко знесилити Росію, перетворити її на свою сировинну базу, а, можливо, й анексувати її Сибір та Далекий Схід у майбутньому. Хоча насправді, така повзуча анексія вже відбувається роками. Але Китай мусить давати собі раду з сучасним станом економіки, який, далебі, — як, зрештою, й у глобальному вимірі, — є не надто втішним. Тому серед пунктів "мирного плану" подибуємо вимогу відмови від санкцій. Мовляв, вони не розв'язують проблем, а навпаки – загострюють їх. Але не слід вважати, що Піднебесна цією вимогою опікується Росією, радше своїм інтересом. Бо, у принципі, вже не є секретом, що КНР постачає до Росії та інших країн-транзитерів, а відтак – до РФ, товари подвійного призначення,  серед іншого – компоненти ракетної техніки та БПЛА.

Читайте також: Китай оприлюднив позицію стосовно війни в Україні

Амбіції Китаю тут і зараз камуфлюють роль Путіна, виводять його з-під заслуженого удару, допомагають дезорієнтувати світ у тому, хто відповідатиме за злочини проти людства і людяності

12 пунктів, запропонованих "дядечком Сі", - це погано прихована претензія на лідерство КНР у протистоянні з демократичним світом, зокрема зі США. Наразі це сумнівне місце посідає путінська Росія, позаяк саме вона зважилася на реальну війну проти альтернативного цивілізаційного табору. Та не слід вважати, що у Москві мають якусь прикрість на Пекін за цей замах на свою "гегемонію". Навпаки, амбіції Китаю тут і зараз камуфлюють роль Путіна, виводять його з-під заслуженого удару, допомагають дезорієнтувати світ у тому, хто відповідатиме за злочини проти людства і людяності.

Читайте також: Китай зацікавлений у затягуванні війни в Україні

Але перетягуючи на себе "клаптикову ковдру" лідерства серед автократій та тираній, товариш Сі та його країна мусять пам'ятати одну дуже неприємну річ. Після перемоги антипутінської коаліції фокус світової уваги сконцентрується саме на Китаї, там, де досі, у XXI столітті, живуть середньовічні методи геноциду проти уйгурів, де "провідна і керівна" партія жорстоко придушує будь-який натяк на інакодумство, де не гидують відверто сегрегаційними практиками, дифамацією неугодних.

Гадаю, над "китайською мирною грамотою" працювали пекінські мудреці в тісній кооперації з російськими радниками. У всякому випадку, так виглядає з побіжного аналізу розрекламованого офіційними особами КНР тексту. Як було насправді, — покаже час. Завершу теж мудрим прислів'ям: "Щоб побачити веселку, треба пережити дощ".

Про автора. Ігор Гулик – журналіст, головний редактор сайту "Еспресо.Захід".

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.