Країна поваги до закону і порядку чи країна бєспрєдєла

На відміну від всіх тих, хто вже встиг висловити свою думку з приводу події. І тут я більше пишу не про тих, хто правильно і дуже доречно ставив питання у якому суспільстві ми б хотіли жити і які правила поведінки для нас прийнятні. Особливо під час воєнного стану. Яке ставлення до поліцейських, військових ми вважаємо адекватним. Ні, не про цю частину дописувачів.

Я більше про тих, хто одразу поспішив клеймити й робити висновки про винуватість поліцейських, хибність їхніх дій, щедро оздоблюючи це все авторською юридичною кваліфікацією правопорушення, і на останок приправляючи власними висновками на кшталт "як тре було робити".

Так от, на відміну від них усіх, я не можу висловитись про правомірність або неправомірність, про винуватість чи невинуватість і таке інше, адже є комісія, яка проводить службове розслідування і є слідство, які оцінять всі докази в сукупності й дадуть свої висновки, базуючись на фактах, а не здогадках.

А поки вони працюють, я можу сказати одне: я не завжди був і не завжди буду поліцейським. Я починав свою карʼєру юристом, адвокатом. І я стикався з вкрай неправомірними діями тодішніх правоохоронців. І повірте, знав стільки, що вистачило б аби переповнити дуже багато людей ненавистю на все життя.

Але. Я задавав собі питання. У якій країні я б хотів, щоб жили мої діти? Країні поваги до закону і порядку? Чи в країні бєспрєдєлу, де правоохоронці не поважаються як клас, а для розв'язання питання треба звертатись до братків 90-х. І тут багато хто може згадати з сумом ті часи та подумати, що те вже не повернеться. А я вам скажу — може повернутись ще і як. Не в такі ж формі, але по суті — може.

Так от я дав собі відповідь на це питання — ні, не в такій. Я хотів би, щоб мої діти жили в країні, де героєм і прикладом є військовий, поліцейський, лікар, рятівник і багато інших, а не любитель хайпу і лайків, який вивчив пару рядків закону про "прічіну астановки". Я б хотів, щоб в цій країні модель спілкування з людьми передавалась від батьків до дітей, а не черпалися від "авторів" в ютубчику і тіктоку.

І тоді нашим дітям не доведеться потрапляти на весілля до якогось нового "хрещеного батька", щоб попросити захисту, бо поліція нічого не може зробити…

Але, щоб було це "тоді", потрібно прийняти один факт — поліцейські — це наші люди, з наших людей і для наших людей. Вони не набрані десь на Марсі, чи Юпітері, чи з іншого мультивсесвіту. Вони такі ж, як і ми всі. Мають свої сильні та слабкі сторони, свій запас енергії й рівень втоми, рівень стресу і рівень самоконтролю, свої знання і свої прогалини. І ці люди виконують свою роботу кожного дня і кожної ночі. І як би не було тяжко і критично — вони все одно працюють.
Ситуація важка. Буде зроблений повний розбір і вжиті певні заходи. І я ще раз повторюю, що кваліфікацію сформує слідство, а висновки зробить суд.

І цей випадок має навчити всіх, що є права і є обовʼязки. І це два невіднятних поняття. Якщо кожен буде їх поважати в сукупності, то всі такі ситуації будуть завершуватись точно не так, як завершилась ця.

Департамент патрульної поліції буде сприяти слідству і проведенню службового розслідування, але ми надамо повну юридичну підтримку нашим патрульним.

Джерело

Про автора. Олексій Білошицький, перший заступник начальника патрульної поліції України, підполковник поліції

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.