Мишолосіє, біологічні машини і список підозрілих речей – 5 книг про свободу волі

Роберт Сапольскі. Визначено наперед. Життя без свободи волі. – К.: Наш Формат 2026 

"Жах, що ми лише біологічні машини, які погойдуються на черепахах, вишикуваних аж до низу, – доходить висновку автор цієї книжки. - Ми не вершителі власної долі; наша доля сама собі господиня". Таким чином, у своїй вибуховій праці "Визначено наперед" Роберт Сапольскі — один із найавторитетніших дослідників людської поведінки – пропонує сміливу й науково обґрунтовану тезу: свободи волі не існує. "На питання "як так сталося?" немає іншої відповіді, – переконують нас, – крім "так сталося через те, що сталося перед цим, а те сталося через те, що сталося перед тим". Немає нічого, крім порожнього байдужого Всесвіту, в якому час від часу атоми на якусь мить збираються докупи й утворюють те, що кожен із нас називає "я". Тож, спираючись на нейробіологію, генетику та епігенетику, автор показує людину як надскладну систему, чиї рішення формуються ланцюжками причин – від поточного рівня цукру в крові до культури, у якій виросли наші предки. Намір і вибір не підвладні нашому "я", а обумовлені біологічними чинниками та обставинами, які не підвладні нам. Ця книжка – не про фаталізм чи безпорадність. Навпаки, відмова від віри у свободу волі відкриває шлях до нової освіти, правосуддя та справжньої гуманності – зі співчуттям і розумінням замість осуду, (само)критики чи помсти. Як бачимо, автор книжки повністю змінює оптику й кидає інтелектуальний виклик нашим переконанням та амбіціям; змушує інакше подивитися на мораль і релігію, філософію і психологію, спадковість і меритократію, науковий редукціонізм і саму природу людини.

Ольга Вовк. Мишолосіє. – Л.: СПОЛОМ, 2025

Легким резонансом до попередніх наукових розумувань звучить тема людського таланту, родинної пам’яті та витоків творчості у чудовій книжці "Мишолосіє" Ольги Вовк – казкової історії про дитинство Лесі Українки та її старшого брата Михайла – нерозлучних вигадників і друзів, яких у родині жартома називали одним спільним іменем. Саме так народилося слово "Мишолосіє" – знак їхньої особливої близькості, довіри й таємної країни, яку вони створили разом серед лісу. Там кожне дерево мало характер, озеро зберігало відбитки неба, а звичайна галявина ставала воротами до чарівного світу. "А казкові створіння і дійсно були прекрасними, – дізнаємося ми про жителів цього світу. – Всі вони мали тендітні крильця. Хтось був у срібних костюмах, у туфельках з діамантовими пряжками і шабельками, хтось у кришталевих сукенках з маленькими коронами та перлинкою на зап’ястку. Здавалося, що Михайло з Лесею потрапили на якийсь бал. Від цього видовища їхні очі розбігалися. Аж раптом щось яскраве впало на середину водойми, і діти побачили старого ельфа. Вони помітили, що всі ельфи народжувалися одразу дорослими – не було ні дітей, ні старих, винятком став лише цей цікавий дідусь". Так однієї ночі діти дізнаються, що цей світ справді існує: серед лілеї народжуються ельфи, зоряний пил перетворюється на живі істоти, а мрії можуть потребувати допомоги людей. Разом із новими друзями вони рятують маленького ельфа Дріма, шукають квітку, здатну подарувати йому дім, і зустрічають дивних мешканців підземного царства, де золото нічого не варте без тепла серця. Саме там відкривається головна істина: справжня сила – у любові, дружбі й здатності співчувати. Тож це історія про те, як у дитячій уяві народжується майбутня поезія, як поруч із грою з’являється Муза, а звичайні пригоди стають першими кроками великої творчої дороги. "Мишолосіє" нагадує: інколи саме дитинство відкриває людині її справжнє покликання – і веде до нього через світ мрій.

Пітер Коулмен, Роберт Ферґюсон. Результативний конфлікт. Незгода – це сила, що працює на вас. – К.: Наш Формат, 2026

Книжка цих двох авторів – соціального психолог і консультанта із управління конфліктам – по суті,  посібник для роботи з конфліктами в бізнесі, політиці, громадському секторі, освіті та родині. Автори описують реальні кризові сценарії та надають 7 базових стратегій управління конфліктами – від конструктивного домінування до ефективної адаптації. Адже як дізнаємося з "Результативного конфлікту" Пітера Коулмена і Роберта Ферґюсона, 25–40% робочого часу в організаціях з’їдають виснажливі конфлікти та пошук винних. Більшість людей прагнуть домовлятися "на рівних", але реальність інша: ієрархія, влада та нерівність сил. Коли керівник тисне, а ключові працівники вдаються до прихованого саботажу, стандартні підходи не працюють. "Надзвичайно важливою в конфліктних ситуаціях залишається адаптивність – нагадують нам - здатність вільно переміщуватися між різними типами ментальних установок і користуватися сполученими стратегіями й тактиками, щоб досягнути коротко- та довгострокових цілей. Дослідник медіації Берок Буш наголошує, що конфлікт – це "унікальний людський тигель", який надає нам виняткову можливість вивчити себе та інших. Чудова новина полягає в тому, що конфлікти – невіддільна частина життя, тож перед нами – безмежні можливості практикувати стратегії й тактики. Зазвичай жорстку владу пов’язують із підходом "влади над". Натомість м’яка влада заохочує до співпраці й забезпечує культурними, моральними, соціальними та мотиваційними ресурсами, відкидаючи примус і тиск. Вона дає змогу прагнути бажаних результатів".

Дара Корній, Таміла Тарасенко. Коли відступає темрява. – Івано-Франківськ: Маґура, 2026

За сюжетом цієї історії, морок наступає тихо, купчиться за недалеким кордоном сусідньої країни, закидає мацаки в Україну, вдирається зухвало в душі людей, поїдає світло, сили, талан. І коли українські міста вже застилає липке павутиння байдужості, а Зло на сході збирає сили, щоби поглинути світ, – настає час боротися пліч-о-пліч з усіма, хто готовий платити криваву ціну за волю своєї Батьківщини. Тож мова у книжці "Коли відступає темрява" Дари Корній і Таміли Тарасенко про те що доленосні часи нікого не залишають осторонь, сплітають усі стежки й несуть на поверхню сховане. От і шляхи янголиці Ади, вампірки Інни й травниці Руслани сходяться у вирі Революції гідності. Кожній належить зробити важливі кроки: від визнання любові в своїй душі до пошуку поплічника за воротами Втраченого Раю. Та що поєднує непростих? Насамперед рішучість стояти на своєму й попри все захищати світло в найтемніші часи. "– Не спиш? – дізнаємося ми зокрема про Руслану. – Я так і знала. Сервус, колишня львів'янко. Чи то ліпше сказати "Хелло"... У янголів теж є погані людські звички. І не лише глобальні, як-от зчепитись за владу над світом, колекціонувати душі чи силою спробувати загнати когось до раю або пекла, звісно, заради вищої мети. Є й цілком побутові собі: навіщось завжди вмикати мобільний на гучний зв'язок. Хоча... янголя мені в подруги дісталося точно нетипове. Зрештою, як і подруга-упирка Інка. Вона давно вже забила на віковічне правило: таким, як вона, потрібні припрошення для того, щоб переступити поріг чужого помешкання (правда, вона нахабно переконує, що то ми з Адкою навчили її переступати через правила). Тому в Адчину квартиру Інка заходить безпроблемно. й без запрошення. Хоч і вперше. І це може здатися дивним, адже товаришуємо ми не один рік. Та це не дивно. Це в стилі Ади. Опікуватися молодшою сестрою означає берегти від спокус".

Дженні Ґодфрі. Список підозрілих речей. – К.: BookChef, 2026

"Є ціле покоління мешканців півночі, чиє дитинство було затьмарене вбивцею Пітером Саткліффом, – згадує авторка цієї книжки. – Один з моїх найяскравіших ранніх спогадів – це день, коли його спіймали, і коли виявилося, що мій батько знав його. Я досі відчуваю шок від того, наскільки він зблизився з моєю родиною. Ця книга - данина пам'яті жертвам, тим, хто вижив, і тим, хто тепер уже дорослий, серед яких і я. "Список підозрілих речей" – це мій любовний лист до Землі Божої". Таким чином, "Список підозрілих речей" Дженні Ґодфрі – це щемлива і водночас напружена історія про кінець дитинства, силу дружби, важливість спільнот і про те, що іноді справжні монстри ховаються не в заголовках газет, а за сусіднім парканом. Чи готова Мів дізнатися правду, яка назавжди змінить її світ? Хай там як, але поки дорослі замикають двері на всі засуви, діти починають полювання. Школярка Мів бачить, як страх змінює її місто: вулиці порожніють, мати раптово змінюється, а батько ховає очі. Країною шириться тінь "Йоркширського Різника", а поліція безсила. Але там, де дорослі бачать глухий кут, Мів та її найкраща подруга Шерон бачать місію. У блокноті вони починають вести "Список підозрілих речей", фіксуючи кожен дивний погляд сусідів, кожен запізнілий прихід додому чи незвичну поведінку знайомих. Те, що починалося як наївна гра в детективів, швидко перетворюється на небезпечне занурення у світ дорослих секретів. Виявляється, що в маленькому містечку майже кожен має що приховувати, а підозрілим може бути навіть той, кому ти довіряв усе життя.