Як знімати відео, жменя оливок і британець з Франківська - 5 книг, за які не соромно

Стів Стокман. Як знімати відео, за які не соромно. – К.: ArtHuss, 2026

У стратегії, яку пропонує автор цієї книжки, немає жодного промаху, і вам не буде соромно за те, що ви згідно з нею зробите, адже судитиме вас тільки Історія. З одного боку, "Як знімати відео, за які не соромно" Стіва Стокмана – практичний і зрозумілий посібник, який допоможе швидко покращити якість ваших відео – незалежно від того, чи знімаєте ви на професійну камеру, чи на смартфон. А з іншого, це можливість зазирнути в минуле, наче у вічність. Навіть, коли ви замість того, щоб знімати перегони, сидите в барі, як герой "Страху і  огиди в Лас-Вегасі", або так само не ідете на Супербоул, але все ж таки наводите на приятеля камеру і говорите щось круте на кшталт: "Йоу, Джеррі Ти йдеш на Супербоул" На що Джеррі, допиваючи вже третю банку пива, всміхається і, стукаючи кулаком камеру, каже: "Чувак". "Вітаю! – гукає автор. – Ви щойно створили сучасний еквівалент домашнього відео 1950-х "Примружений привіт". Тих відео, де тітонька Бетті підходить до 8-ми метрової плівкової камери, мружиться у неймовірно яскраве світло, прилаштоване на ній, всміхається на всі тридцять два і махає рукою так, ніби десять років вас не бачила". Тож книга пояснює мову відео та вчить мислити як режисер: не просто натискати "Запис", а створювати кадри, що передають історію та емоції. У ній зібрані перевірені правила кіномистецтва, які однаково добре працюють і під час зйомки фільму, і на сімейному святі. Ви дізнаєтеся про основи відеозйомки — композицію кадру, світло, звук, монтаж і роботу з ефектами, а також отримаєте поради для зйомки різних подій: від спортивних змагань до сімейних зустрічей. Ну, і Супербоулу з тітонькою Бетті і пивним Джеррі також.

Фердія Леннон. Славетні подвиги. – К.: BookChef, 2026

Це історія – щось середнє між "Спартаком" і "Голодними іграми", хоч як би це абсурдно звучало. Насправді ні, бо, за сюжетом, у цій історії світом править і жага до життя, і банальний людський голод. У першому випадку – це не просто інстинкт виживання, але також любов до мистецтва. Точніше, до літератури,  якщо більш тривіально, то до поезії – безжалісно перебріханих в’язнями уривків з грецьких трагедій, які вони читають за шматок хліба і, ви праві, за жменю оливок, як у назві нашої добірки. "Чоловік затуляє обличчя руками. Гелон легенько торкається його плеча й підносить бурдюк до губ. Здається, атенянин плаче, але не перестає пити, аж ніби висмоктуючи той бурдюк. – Хтось може краще? Жменя оливок за "Медею"! Гелон марить Еврипідом. Це єдина причина, чому він сюди ходить. Часом здається, що він би не засмутився, якби атеняни виграли війну – лиш би Еврипід завітав до Сиракуз і постави кілька вистав. Якось Гелон витратив місячний заробіток, щоб старий актор прийшов у майстерню й декламував уривки, поки ми ліпили горщики". Тож за сюжетом "Славетних подвигів" Фердії Леннон, ув’язнені в сиракузьких каменоломнях тисячі переможених атенян тримаються на волосині від смерті. Вони повільно згасають під палючим сонцем, проте полонені досі можуть читати грецькі трагедії, якщо підманити їх ковтком вина та шматком хліба. Так народжується ідея, за яку точно не соромно. Адже загарбників можна ненавидіти – але при цьому щиро любити їхню поезію. Це зухвалий задум. І вкрай небезпечний. Проте, як і все справжнє в цьому світі – кохання, дружба, саме мистецтво, – він покаже найвищі чесноти та найглибші вади людської натури. Що взагалі може піти не так?

Стефан Терлецький. Від війни до Вестмінстеру. – К.: Ще одну сторінку, 2026 

"– Ти народився кріпаком, та я всім серцем сподіваюся, що ти помреш вільною людиною, – такими були останні батькові слова, коли в 1942 році мене змусили покинути рідну Україну, – згадує автор цієї книжки. – Мене разом із юнаками-односельцями вивозили потягом на примусову працю до Німеччини. Від того дня до нашої наступної зустрічі минуло сорок два роки. Нині – жовтень 1984 року, і я вже не кріпак, а член британського Парламенту". Загалом мова у книжці "Від війни до Вестмінстеру" Стефана Терлецького – про те, як Друга світова війна перемолола на своїх жорнах життя мільйонів українців, і ті, хто не загинули від рук нацистів, стали жертвами репресій радянської влади. І лише деяким, як-от автору, пощастило вийти з карколомних випробувань переможцями. Він народився в галицькому селі в 1927 році, навчався в польській, а потім – у радянській школі, у чотирнадцять років вивезений на примусову працю до Австрії. Після перемоги над нацистами переховувався від совєтів у британському секторі й зрештою емігрував до Британії, де згодом став успішним політиком і першим з українців дійшов аж до Парламенту. Спираючись на власний досвід, автор книжки узяв собі за політичну місію розвінчання комуністичної облуди; він надзвичайно радів, коли в 1991 році СРСР розпався й Україна здобула незалежність. 

Неля Романовська. Купи собі холодильник і не тільки... – К.: Мандрівець, 2026 

У цій оповіді від початку віє нескорений дух українських гіпі, який, наче в їхніх американських братів, ніколи не занепадав. Питання про те, "що куриш", прохання "зупинити Землю, щоб я вийшов" та інші цитати в стилі Джима Моррісона несподіваним чином накладаються на глибоку, емоційну історія про внутрішню трансформацію в найтемніші часи. "– Мені погано... – майже прошепотів. – Ти щось вживаєш? Не дай Боже куриш якусь гидоту! – Та ні, що ви! – Пробач, Владе. Напевне, в мені заговорила матір двох синів. Розповідай. – Я не знаю, що мені робити в житті, чим зайнятися. Іноді хочеться... чесно, скочити з моста, щоб усе це скінчилося. Щоб умерти. – О Господи! Свят, свят, свят. Такий гарний хлопець, а таке недобре каже. Це ж треба... Я вчора якраз один вірш написала. Мабуть, душа відчувала, що ти прийдеш. Трапляється, що все йде шкереберть. / Як з потягу, з планети хочеш вийти. / Та як ти можеш знати, що є смерть, / Не з'ясувавши, що то значить - жити? – Га-а-арно, - протяжно похвалив мої творчі потуги малий". Тож якщо і вас торкнуло до глибини душі, то варто нагадати, що, за сюжетом, в умовах воєнного 2022 року Владислав, хлопець з неблагополучної сім’ї, намагається знайти себе в поруйнованій країні. Зустріч з мудрою жінкою – мамою товариша – стає поворотним моментом. Вона допомагає йому переосмислити життя, навчитися відповідальності, фінансової грамотності та віднайти гідність у повсякденній діяльності. Загалом кожна історія у цій книжці з потужним нонфікшн-підтекстом – відлуння реальності, а кожна сльоза – крок до зцілення. "Сьогодні всі українці в біді, – нагадує авторка. – Всі без винятку. І ті, хто поневіряється по світах, і ті, хто залишився в Україні. Наша економіка так само зруйнована, як і житла багатьох людей. Ракети руйнації влучили в посади, кар'єри й усе здобуте напередодні. Ми не знаємо, що нас чекає надалі й чи буде в нас пенсія. Ми не знаємо навіть, коли закінчиться війна, що зруйнувала дитинство і юність наших дітей. Однак маємо пам'ятати: завжди треба боротися за краще майбутнє і створювати передумови для щастя!"

Віктор Гарольд Крулак. Першими в бій. Морська піхота США зсередини. – К.: Лабораторія, 2026

Що ж до цієї книжки, то ані соромно, ані нудно за неї (і з нею) точно не буде. Адже це безпрецедентне дослідження подвигів на полі бою і стійкості бойового духу морських піхотинців США від легендарного генерала морської піхоти. "Читаючи розділ за розділом у цій книжці, – запрошують нас, – ви сформуєте уявлення про те, як корпус морської піхоти США став іконічним, як виховувалася дисципліна, принциповість і вірність Корпусу та Батьківщині. Можливо, під час читання книжки частина речей буде для вас просто словами чи гарними історіями. Та якщо хтось із вас, хто, які я, бодай день служив у війську, ви сповна відчуєте, про що йдеться. Автор крок за кроком показує, як формувалися різні сторони однієї особистості – морського піхотинця. Власне досвід автора допоможе вам зазирнути за лаштунки Корпусу і побачити, як усе побудовано там". Тож у своїй книжці "Першими в бій" Віктор Г. Крулак, вміло поєднуючи історію з автобіографією та дію з аналізом, відокремлюючи факти від вигадок, торкається самої суті Корпусу морської піхоти — що означає бути морським піхотинцем? Що стоїть за його репутацією і як йому вдається виживати і навіть процвітати, попри непереборні політичні перешкоди та "надзвичайну схильність стріляти собі в ногу"? Щоб відповісти на ці питання, автор досліджує фундамент, на якому побудований цей легендарний елітний загін бійців — систему глибокої відданості Корпусу і Батьківщині та братерської любові один до одного. Аналізує морських піхотинців в умовах війни, детально описуючи їхній досвід у Другій світовій, війнах у Кореї та В’єтнамі, у яких сам був безпосереднім учасником. Детально вивчає відносини Корпусу з іншими родами військ, особливо під час операцій з метою злиття після Другої світової війни, і пропонує новий погляд на процес прийняття рішень у кризових ситуаціях.