Не бути жертвою

В Ютубі є канал "Без Брому з Віталієм Ляскою", який спеціалізується на розмовах з істориками про українську історію. Оскільки я також до певної міри історик, маю в цьому цеху чимало друзів і знайомих, а також цікавлюся історією нашої країни, то за можливості стараюся за ним стежити.

Автори каналу придумали таку фішку: наприкінці кожного інтерв’ю ведучий задає гостям блок шаблонних запитань, серед них: "Які особи української історії на вашу думку є недооціненими?", "Яка подія змінила хід української історії?" та деякі інші, всіх не пам’ятаю, а насамкінець цікавиться думкою вчених, наскільки важливу роль відіграє для українців стереотип "нації жертви"?

Справді, в історії нашого народу звичайно були невдачі й навіть нищівні поразки, бували тяжкі часи та навіть пекельно тяжкі часи – але ж у якої нації не було чогось подібного?

Читайте також: Ми не віримо нікому. Якщо, звісно, вони не кажуть те, що нам подобається

Останнє запитання, вочевидь, особливо цікавить авторів каналу. Не випадково ж воно перекликається із назвою передачі, що натякає на відому фразу Володимира Винниченка "Українську історію неможливо читати без брому" (тобто вона є настільки трагічною, що без заспокійливого її не подужати). Але водночас, саме словосполучення "без брому", вихоплене з контексту згаданої фрази та винесене в заголовок програми, прочитується як полеміка з позицією Винниченка. Так, справді, в історії нашого народу звичайно були невдачі й навіть нищівні поразки, бували тяжкі часи та навіть пекельно тяжкі часи – але ж у якої нації не було чогось подібного? Автори програми, як і ті вчені чиї інтерв’ю мені довелося прослухати, наголошують, що українська історія є нормальною, про неї можна і треба говорити без ремствування і без розпачу – і ця позиція мені близька, бо я категорично проти, щоб суспільство або окремі люди припасовували собі статус жертви.

Парадоксальна річ, але статус жертви може здатися навіть привабливим, він викликає співчуття, виділяє свого носія із широкого загалу, робить його особливим, надає право вимагати до себе спеціального ставлення, ментальних поблажок і матеріальної підтримки, а тому з'явилися ціла культура жертви, яка спекулює на цьому статусі – вони звинувачують у своїх незгодах усіх, крім себе, скиглять і скаржаться доки їм щось не подадуть.

З'явилися ціла культура жертви, яка спекулює на цьому статусі – вони звинувачують у своїх незгодах усіх, крім себе, скиглять і скаржаться доки їм щось не подадуть

Я навіть не хочу розважати на тему наскільки принизливою є така поведінка і, наскільки жалюгідною виглядає така самопрезентація з моральної та естетичної точки зору – по-моєму це самоочевидні речі і якщо комусь потрібно пояснювати, то такому все одно не поясниш. Я хочу лише звернути увагу, що в кінцевому підсумку подібна поведінка є невигідною навіть із суто практичної точки зору.

Читайте також: Будьте готові, завжди готові

Річ у тому, що цинічно кажучи, статус жертви в наш час знецінився. Якщо в індустріальну епоху базовою установкою було гасло: твої проблеми – твоя особиста справа, зціпи зуби та працюй, тобі ніхто нічого не винен! –  то сьогодні взяла гору ідеологія, згідно з якою люди народжуються для щастя і самореалізації, а не для страждань і для роботи, а головне завдання суспільства – допомагати своїм членам і опікати їх. Якщо раніше на сторонню допомогу могли претендувати тільки у виняткових випадках, то сьогодні всі криком кричать, що світ зобов’язаний звернути увагу на їхні страждання і негайно допомогти. Світ, звичайно, допомагає, але відколи земна куля перетворилася на глобальне село у якому мусять реагувати на зойки скривджених, ресурсів не побільшало, а число претендентів зросло. Сьогодні травма перетворилася в товар. Однак, як указував ще Адам Сміт, коли якогось товару стає забагато, він знецінюється – всі скаржаться, у всіх проблеми, всі жертви, у всіх трагічні історії, а тому візьміть скільки дають і відчепіться!

Цинічно кажучи, статус жертви в наш час знецінився. Якщо в індустріальну епоху базовою установкою було гасло: твої проблеми – твоя особиста справа, зціпи зуби та працюй, тобі ніхто нічого не винен! –  то сьогодні взяла гору ідеологія, згідно з якою люди народжуються для щастя і самореалізації, а не для страждань і для роботи

Отже, статус жертви девальвувався навіть під суто практичним кутом зору, однак значно гірше, що він наносить тяжкі ментальні травми, можливо навіть невиліковні. Внутрішньо погоджуючись із комплексом жертви, суспільства, втім, як і окремі люди, знецінюють самі себе. Покладаючи провину на когось або на щось, вони підривають рішучість змінити власну долю. Жертва – не боєць, вона відчуває себе управі скласти зброю і демобілізуватися, переклавши відповідальність на зовнішні обставини. Вона перестає бути господарем власної долі, завжди діючи з позиції слабкості, перекладаючи важливі рішення на тих, кого вважає сильнішими й упевненішими за себе.

Читайте також: Почнемо з Нового року…

Бути жертвою – це остання справа, яким би жалюгідним не було ваше становище, ніколи не слід звинувачувати в цьому зовнішні сили: історію, державу, начальство, долю, сусідів, батьків, знаки зодіаку тощо. Погані речі трапляються як з країнами, так і з окремими людьми, вони просто є невід’ємною частиною життя.

Бути жертвою – це остання справа, яким би жалюгідним не було ваше становище, ніколи не слід звинувачувати в цьому зовнішні сили: історію, державу, начальство, долю, сусідів, батьків, знаки зодіаку тощо

Це треба чітко усвідомлювати й давати собі розраду. Якщо ви віруюча людина, вірте, що Господь посилає вам найлегше випробування з усіх можливих у даній ситуації. Не ремствуйте "За що це нам", а запитуйте: "Для чого?", бо труднощі та трагедії надіслані не для покарання, а для випробування і підготовки до великої місії.

Якщо ви невіруючий, вам буде важче, але сприймайте ситуацію не по-дитячому, а як свідома і зріла людина. Адже життя складається не тільки з насолоди й радості, але також і з горя й труднощів. Поразки є такою самою частиною гри, як і перемоги, без одного не буває іншого. Кожен раз, коли ситуація заганяє вас у глухий кут, кожен раз коли впадаєте у відчай і здається ось-ось уже опустяться руки, нагадуйте собі: це життя у всій його повноті. Як кажуть боксери, не має значення скільки разів ти падав, важливіше скільки разів ти підіймався.

Читайте також: Поет і війна

Життя складається не тільки з насолоди й радості, але також і з горя й труднощів. Поразки є такою самою частиною гри, як і перемоги, без одного не буває іншого

І останнє, ніколи не порівнюйте себе з іншими, бо ви нічого про інших не знаєте. В інтернеті блукає картинка, на якій натовп захоплено вітає переможця, який підкорив вершину, і ніхто не звертає уваги на іншу людину, яка неймовірними зусиллями видерлася з глибокої ями на той рівень, який для більшості є звичайним. А це також перемога. Бо у кожного свої ресурси й свої можливості, і не так важливо стати в чомусь чемпіоном, як не здатися, не опустити руки і якнайповніше  використати те, що маєш, зробити стільки, скільки можеш – а потому ще трошки більше. Особливо в нинішні непрості часи.

"І ніколи не здавайтеся – ніколи, ніколи, ніколи!".

Спеціально для Еспресо.

Про автора. Ігор Танчин, політолог, журналіст.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.