Не перетворюймо світ на нескінченну екскурсію у морг

Поговорімо про медійну емпатію.

Можливо ви пам'ятаєте ті, ще доісторичні часи без війни, коли в новинах публікували фото особливо важкого ДТП чи людей на упізнання і попереджали у заголовку - "Обережно, чутливий контент, 18+". Деякі ще навіть застерігали вагітних, дітей і чутливих осіб.

Зрозуміло, що зараз ми живемо у зовсім іншому інформаційному контексті й про жодні дисклеймери перед жодними фото мова не може йти. І, мабуть, і не повинна.

Та чудове філософське правило, відоме нам як "бритва Оккама" радить не створювати зайві сутності без необхідної на те потреби. Це правило натякає нам, що не варто нескінченно репостити страшні новини зі страшними заголовками та страшними фотографіями із новинних сайтів. 99,9% людей, які є у нашій стрічці — самі прекрасно читають головні новини й не мають потреби нескінченно скролити стрічку, терпеливо прогортаючи ці всі вже баченні жахіття. І навіть у всіх великих західних видань в Україні є власні кореспонденти, місцеві або іноземні у відрядженні – вони точно таке не пропустять.

Навіть якщо вас зачепила якась чергова страшна світлина чи новина — не несіть її в стрічку своїм друзям, вони однаково її вже бачили. Або читали про це, але дивитись на фото сили вже не мають. Ваші репости однаково виходять переконанням переконаних. Проповіддю церковному хору, як це ще називають

Читайте також: Коли закінчиться геноцидна війна Росії?

Навіть якщо вас зачепила якась чергова страшна світлина чи новина — не несіть її в стрічку своїм друзям, вони однаково її вже бачили. Або читали про це, але дивитись на фото сили вже не мають. Ваші репости однаково виходять переконанням переконаних. Проповіддю церковному хору, як це ще називають.

Наша психіка — не дизайнер Генштабу, який щоранку відкриває макет з цифрами убитих окупантів і додає до них ще пару сотень. Вона не призначена для постійного споживання шок-контенту, фотографій трупів, крові, кишок, болю та решти того всього, що нас вивертає ментально. А навіть якщо окремим людям вроджений темперамент та адаптивність дозволяє дивитись на таке довго і спокійно — то повірте, нічого хорошого і корисного з їх психікою у цей момент все'дно не відбувається. І ніколи не знати, коли закінчиться їх ресурс, а наявність ресурсів будь-якого виду, форми та об'єму вкрай важлива під час цього виснажливого марафону.

Ви всі сто разів чули про шкідливий вплив стресу на наш організм та про психосоматичні хвороби та розлади, про це навіть не варто писати. Але біда ще у тому, що спостерігаючи якусь катастрофу, ми не маємо часу на природну реакцію на неї — шок, оплакування і відпускання. Тому що кожного божого дня нам життя зараз підвозить все новий і новий шок, плакати й відпускати тупо нема коли.

Біда у тому, що спостерігаючи якусь катастрофу, ми не маємо часу на природну реакцію на неї — шок, оплакування і відпускання. Тому що кожного божого дня нам життя зараз підвозить все новий і новий шок, плакати й відпускати тупо нема коли

Читайте також: Ми не віримо нікому. Якщо, звісно, вони не кажуть те, що нам подобається

Окрім того, пам'ятайте, що ніколи не знати, які люди з ваших соцмережних друзів чи підписників побачать це страшне фото, і в якому вони вже зараз стані. Чи не стане це для них останньою краплею, після якої вони впадуть на підлогу горілиць і просто безцільно дивитимуться на стелю без жодних сил жити далі. А в них діти та робота. І війна.

Звісно, ніхто не може вас позбавити права рефлексувати й виливати емоції на своїй сторінці. Але репост — це не рефлексія. Страшне фото — не рефлексія. Навіть репост чужого дуже гарно написаного посту — не рефлексія, він не дає вам жодної користі. Важливо самому словами прописати все, що відчуваєш. Тоді легше стане і вам, і тим, хто читатиме. Бо за контекстом з перших речень людина безсила зрозуміє про що буде йти мова і прогорне, а от з фото так не вийде. Мозок зчитує контекст із зображення автоматично і розбачити назад вже не вийде.

Репост — це не рефлексія. Страшне фото — не рефлексія. Навіть репост чужого дуже гарно написаного посту — не рефлексія, він не дає вам жодної користі. Важливо самому словами прописати все, що відчуваєш. Тоді легше стане і вам, і тим, хто читатиме

Читайте також: Зазнавши одного разу агресії, її трудно визбутися і перетворити на щось конструктивніше

І не заходити в соцмережі виснаженим людям теж не варіант, бо для багатьох це може взагалі єдиний спосіб тримати зв'язок зі світом. То не перетворюйте їх світ на нескінченну екскурсію у морг, без права виходу.

Ми не знаємо, скільки часу нам доведеться на таке дивитись і що ми ще побачимо. Тому давайте емпатувати один одному і всім тим, кому зараз важко. І, звісно, співчувати усім жертвам цієї жахливої масакри, яка випала на нашу долю. Але жодним чином не множити число постраждалих і не завдавати додаткового болю тим, хто вже і так зболений на сто років вперед.

Джерело

Про автора: Володимир Гевко, маркетолог, блогер

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Стежте за найважливішими новинами України! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку та телеграм-канал.