Зазнавши одного разу агресії, її трудно визбутися і перетворити на щось конструктивніше

В стрічці кілька тем за останні дні. Серед них новий Аватар і Ірина Фаріон))

Аватар я подивилася в 3D, мовою оригіналу (тому, цілком можливо, щось та й упустила) а новини про пані Фаріон подивилася українською, тому наче все зрозуміла.

Так от. Ловлю себе на тому, що я трохи Ірина Фаріон.

Додам, що ніколи спеціально нею не захоплювалася, але багато речей, які вона говорить, в мені відгукуються.

Читайте також: Роль Фаріон — показувати запеклу зневагу. Роз'єднувати

Коли доньці було років п’ять (приблизно, двадцять років тому), у садочку, вона підійшла до дівчинки яка розмовляла московською, і спитала, коли та поїде додому. Я вдома, — відказала та, не розуміючи, про що мова. Ні, — відповіла моя донька, тут, вдома, всі розмовляють українською. Коли ти розмовляєш російською, значить, ти звідкись приїхала, а отже колись маєш поїхати…. Це почула вихователька і делікатно це питання розрулила, розвівши їх в різні боки. А ввечері, коли я забирала дитину, розповіла мені цю історію. При чому без жодних скандалів, коментарів чи щось схоже. Просто як факт. Я задумалася, звідки це в моєї дитини, бо спеціальних розмов ні з нею, ні вдома ми не вели. А потім зрозуміла, що дідусь неділями, коло церкви, купує їй свіжі номери Світу дитини й вони собі його вдвох читають від корінця до корінця…

Читайте також: Які б закони в нас не були, українець все одно робитиме порядки в себе на подвір’ї

Зауважу, що жодної агресії з боку моєї доньки не було. Було цілком логічне питання… Принаймні, логічне для мене.

Мені не просто прийняти ту кількість зросійщених українців, яка є і яка нікуди не дінеться. А це — більша частина. І не через те, що вони погані люди чи чимсь гірші від інших. Зовсім ні. Все через московську, якою вони розмовляють і будуть. Бо московська, повторюся, це — вірус

Після купи критики на пані Ірину Фаріон, почала відловлювати у своїй любові до краю та уявленнях про справжніх українців багато радикалізму та категоричностей. Досі я це витісняла і намагалася про це не думати. Можливо тому, що не маю готового розв’язання для речей які є, і які мені не просто прийняти. Мені не просто прийняти ту кількість зросійщених українців, яка є і яка нікуди не дінеться. А це — більша частина. І не через те, що вони погані люди чи чимсь гірші від інших. Зовсім ні. Все через московську, якою вони розмовляють і будуть. Бо московська, повторюся, це — вірус. Вірус, що руйнує все, що зв’язане зі світлом, любов’ю і майбутнім…

Читайте також: Нам потрібна не просто українська культура, а приваблива українська культура

До кінця не розумію своєї категоричності, а подекуди, не буду приховувати, й ворожості.

Чудово розумію, що ні на категоричності, ні на ворожості далеко не заїдеш. Час і любов також не допоможуть (судячи з пройдених тридцять літ).

Якщо десять відсотків щось усвідомлять, то всі решта — ні.

Це страшно? Мені — так.

Але так, щоб дуже)))

Чудово розумію, що ні на категоричності, ні на ворожості далеко не заїдеш. Час і любов також не допоможуть (судячи з пройдених тридцять літ)

Читайте також: Імунітет від… культури

Тепер плавно до Аватара. Я фанат Аватара. Вважала і вважаю, що перша частина — це революція на той час. Я, чесно кажучи, навіть дивувалася, що такий фільм пропустили в прокат. Так багато в ньому смислів і переказів. Я його дивилася, мабуть, більше, ніж десять разів і, кожного разу він мене тішив і вселяв надію, що незабаром все зміниться. Це про мене геніальна форма переказу — хочеш бачити лише спецефекти — будь ласка! Хочеш романтичну історі — будь ласка. Хочеш бойовик — прошу дуже. А хочеш глибинні сенси — вони є.

Тож не дивно, що другу частину я чекала як ніхто.

Друга частина — то повна поразка. Ні, ефекти, романтична історія і бойовик на місці. Це неймовірно красива картинка і чудові ефекти — дух захоплює, мурашки по тілу… . Але це — все. Всі перекази, смисли між рядків ретельно зачищені, вистерилізувані та змазані. Жодного об’єму, глибини, сенсів.

Чесно? Я аж від тієї стерилізації, а відтак і безнадії, в кінці розплакалася.

Читайте також: Ми тепер "нація трьохсотих"

Зазнавши одного разу агресії, її трудно визбутися і перетворити її на щось більш конструктивне і життєдайне?

Враження, що фільм творила інша людина, з іншим світоглядом і іншим завданням.

У фільмі багато агресії, нелогічних зв’язків.

Якщо в першій частині агресія виправдана і на місці — приходять загарбники та треба рятувати себе, рід, планету, то в другій частині агресія вже в побуті…

А може це і є основний переказ? Що зазнавши одного разу агресії, її трудно визбутися і перетворити її на щось більш конструктивне і життєдайне?

Сумно, коли так.

Але я завжди вірю в кращий варіант розвитку подій, бо так підказує моє серце, а я йому вірю.

Джерело

Про авторку. Христина Лукащук, письменниця

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Стежте за найважливішими новинами України! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку та телеграм-канал.