Освіта в Україні: комплекс меншовартості та знецінення ролі вчителя. Розмова із Зоєю Литвин

Розмова відбулась на Youtube-каналі Еспресо в рамках програми “Коментар”.

Зоя Литвин - засновниця Новопечерської школи та премії для вчителів-новаторів Global Teacher Prize Ukraine, а також голова громадської спілки «Освіторія».

З цього тексту ви дізнаєтесь:

• Чому діти так схильні до булінгу
• Що робити вчителю, коли його булять
• Чи можливо після перемоги інтегрувати в навчальний процес вчителів із тимчасово окупованих територій
• Хто може виховати націю без меншовартості
• Чи варто заборонити використання смартфонів в школах
• Чому досі не в кожній українській школі є укриття

Нещодавно в одній із Київських шкіл однолітки побили 13-річного хлопця, який перебуває на інклюзивній формі навчання. Його мама й до того зверталась до адміністрації школи через неодноразові цькування і фізичне насилля щодо дитини. Хлопчик не розповідав 10 днів про травму, допоки мама сама випадково не побачила. Булінг в українських школах – чи є комплексне вирішення цієї проблеми? 

Варто розпочати з психологічних передумов булінгу: коли починається дорослішання (це відбувається зазвичай після п'ятого класу), не залежно від країни світу чи школи - діти схильні до булінгу. Ми біологічні створіння, а саме в цей час закріплюються соціальні ролі, тому дуже важливо допомогти дітям прожити цей період правильно і підтримувати їх.

Фото ілюстративне: nus.org.ua.

Якщо говорити про українську школу, часто передумовою булінгу є незнання вчителів як з нею справлятись, адже навіть при підготовці педагогів не закладено ніякого курсу для того, щоб вчасно помітити та зупинити цькування. Батьки також не є дуже свідомі та не знають, як правильно діяти у таких ситуаціях. 

Цей період у дітей буде завжди, але якщо ми вмітимемо з ним правильно працювати, то таких гострих і сумних проявів можна буде уникнути.

Окрім дітей булінгу зазнають і вчителі. Педагог в класі один, дітей дуже багато, і всі вони абсолютно різні. Часто вчителі стикаються з ганебним відношенням щодо себе і нічого не можуть вдіяти з цим. Що робити у таких ситуаціях?

Такі випадки існують, і про них говорять набагато менше, тому що для вчителів це дещо вразлива тема. В них є це упередження: якщо ти не можеш впоратись з учнями – в усьому винні твій недостатній досвід у педагогіці та відсутність авторитету серед учнів. Часто через це вони почуваються знеціненими й невпевненими.

Школа - це такий трикутник, який неможливий без ефективної співпраці трьох його вершин: вчитель, учень і батьки. Більшість проблем можна вирішити якісним діалогом. Вчитель намагається вибудувати якісні стосунки з учнем, який його не сприймає, і підключає до цього батьків учня.

Також однією з причин є знецінення цієї важливої професії та брак престижу до неї в суспільстві. Я нещодавно повернулася з Сінгапуру - це країна, в якій на сьогодні найсильніша система освіти у світі. Коли між бізнес зустрічами я проходила через парк, я спостерігала, як одній людина раптом всі в цьому парку кланялись. Як виявилось, то був шкільний вчитель. Навряд чи у дитини, яка бачить таке поважливе ставлення до вчителя, виникне та ідея не поважати цю людину чи дозволяти собі цькування.

На жаль, ця проблема у нас на рівні суспільства, тому дуже важливо підіймати престиж цієї професії.

Шкільне укриття. Фото: https://osvitoria.media/

Як ви думаєте, чому досі не в кожній українській школі є укриття. І чи повинна кожна школа його мати? Що робити, якщо органи місцевого самоврядування не допомагають з облаштуванням укриттів, чи повинна школа самостійно розв'язувати дане питання коштом батьків?

Більшість шкіл в Україні будувались без укриттів, адже будівельні норми це дозволяли, та й ніхто не очікував війни у центрі Європи. 

Повноцінне сховище має бути цокольним, а бомбосховище взагалі має бути повністю під землею. Це надзвичайні суми, які не потягнуть жодні батьки навіть найбільшої приватної школи. На жаль, це можна вирішити лише величезними коштами держави, але ми розуміємо що наша економіка за час війни впала більше ніж на 50%. Наш держбюджет дуже обмежений і звичайно ним не укомплектувати всі 15 000 шкіл України укриттям. На сьогодні лише у третини шкіл є ці укриття і вони в абсолютно належному стані. 

Я вважаю, що навчання має продовжуватися навіть попри війну.

Поки Збройні Сили України захищають наше сьогодні, наші діти повинні навчатися, щоб виборювати наше завтра.

"Рік освіти в онлайн режимі це мінус 10% від майбутнього доходу наших дітей", - таку цифру називає Світовий банк (World Bank).

Тому першим пріоритетом є продовження освіти попри все. Пріоритетом номер два повинна бути безпека дітей впродовж освітнього процесу. Якщо у школи є можливість переробити якісь цокольні приміщення під укриття – варто це зробити. Якщо такої можливості нема – можна залучати донорів та інвесторів, наприклад з Литви або інших країн Євросоюзу, які беруть під патронат українські школи та роблять там укриття. Тут багато залежить від керівника школи та проактивної батьківської спільноти.

Фото: Українські біженці прямують у Польщу. Фото: Associated Press

Приблизно один мільйон українських дітей, які виїхали від початку повномасштабним вторгнення, продовжують навчатися за кордоном. Ми взагалі можемо повернути таких дітей додому? Якщо так, то як?

Це питання до соціальної політики, а не до освіти, адже сім’ї з дітьми не можуть вертатись в нікуди, де їхні будинки зруйновані.

Дітям потрібно довкола мати однолітків для спілкування, і віддати дітей, які вимушено перебувають закордоном, до школи — це найкраще, що родина може зробити для них.

Повернення саме дітей буде залежати від того, чи матимуть вони якісну освіту, коли повернуться, а також наскільки легко буде цим дітям інтегруватися назад в українську систему освіти. Їхнє повернення назад не має бути складнішим, ніж їх процес прийняття в школи за кордоном.

Чи ставить українська освіта за мету повернення вчителів, які виїхали за кордон через війну?

Поки що не ставить, адже наразі вчителів більше, ніж потрібно для навчання фактичної кількості учнів.
На сьогодні є вчителі, які не можуть набрати повну ставку, бо діти навчаються за кордоном, можуть тягнути подвійну програму. Тому наші педагоги залишаються без роботи.

Як після перемоги працювати з вчителями із тимчасово окупованих територій, які очевидно за час окупації втратили доступ до освітнього процесу?

Є таке поняття як освітня реінтеграція окупованих територій. Це великі національні програми, які передбачають роботу з такими вчителями задля їхнього повернення в освітню систему держави. 

Також така реінтеграція опікується кількістю та розподілом вчителів. На тимчасово окупованих територіях немає достатньої кількості викладачів, бо вони були змушені виїздити та рятуватися. Після перемоги буде потреба у заміщенні цих вчителів, щоб родини, які повертаються, могли навчатися і мали доступ до якісної освіти.

Фото ілюстративне: freepik

У чому суперсила українського вчителя, а в чому його слабкість?

Суперсилою українських вчителів є відданість. Вони навіть попри недооціненість цієї професії далі в ній залишаються. Вони сумлінно виконують роботу щоденно, творять дива у своїх класних кімнатах, за які часто їм ніхто не дякує. 

Недоліком можна назвати рамки системи. Часто вчителі знають, як можна щось покращити чи вдосконалити, але вони дуже бояться виходити за рамки системи та вказівок з міністерства. 

А що сьогодні робить "Освіторія" для того, аби допомогти українській освіті у час війни?

Вчителів в університетах не навчали алгоритмів дій у ситуаціях, коли в класі є діти, які втратили рідних через війну або коли обстріли перешкоджають навчанню. Навчання і постійна загроза не сумісні. Якщо діти не відчувають безпеку, вони складніше фокусуються їм складніше навчатися. 

Першими нашими кроками були такі вебінари для вчителів: як ідентифікувати травму та підтримати дитину з травмою. Друге схоже навчання — це величезний наш проєкт з командою UNICEF: як викладати онлайн інтерактивно. Здавалося б, після ковіду багато українських вчителів стали майстрами цифрового навчання, але коли ми говоримо про два роки дистанційки спричиненої війною (а це третина українських шкіл, які досі працюють лише дистанційно), то ми поставили за мету навчити педагогів працювати більше інтерактивно: ділити дітей на підгрупи, відправляти командами працювати над різними завданнями, і як діяти у випадках блекаутів.

Проєкт, яким ми з командою найбільше пишаємося — це Всеукраїнська школа онлайн. Цей проєкт повністю покриває навчальний план від п'ятих класів до 11. Він приводить найкращих вчителів країни на екрани до кожного учня країни. Всеукраїнська школа онлайн забезпечує доступ до освіти для мільйонів українських дітей, навіть тих, хто перебуває за межами країни. 

Особливо важливо відзначити премію для вчителів, яка проходить вже восьмий рік підряд, попри війну. Робота вчителя стала ще складнішою, але вони залишаються вірними своєму покликанню, підтримуючи дітей в складний період, і ми бажаємо, щоб суспільство це цінувало та знало їхні історії. 

Global Teacher Prize Ukraine 2022 відзначила героїв освітнього фронту. Фото: Global Teacher Prize Ukraine

Global Teacher Prize Ukraine — щорічна премія кращому вчителю. Які проблеми ви хочете нею вирішити та для чого вона конкретно потрібна?

Її мета полягає у розв'язанні проблеми низького престижу професії вчителя та відображенні важливості їхньої ролі у суспільстві. Ця премія є механізмом привертання уваги до подвигів, які вчителі здійснюють щоденно, навіть у складних життєвих обставинах, щоб забезпечити навчання наших дітей.

Діти становлять лише 15% населення, але є 100% нашого майбутнього.

За 8 років існування премії та шляхом того, що ми знаходили ці історії, приносили їх в медіа та розповідали українцям, суспільна думка про професію вчителя змінилася — престиж цієї професії виріс на 43%. 

Однак, на жаль, лише 10% опитаних не заперечували б, якби їхні діти обрали професію вчителя і нам тепер хочеться змінити цю цифру, щоб якомога більше молодих українців хотіли йти в цю професію і готувати наше майбутнє покоління.
Власне тому останні три роки у нас на премії є ще окреме відзнака, яка зветься молодий вчитель.

А хто може брати участь і як відбувається процес подання заявок? Це повинен робити вчитель, директори шкіл, колеги чи учні або просто знайомі?

Найчастіше номінації для премії Global Teacher Prize Ukraine надходять від учнів та батьків учнів, адже їхні голоси вважаються найважливішими. Кожного року, коли ми дзвонимо номінованим вчителям відповідь чуємо: "Мене? Я просто роблю свою роботу". Багато вчителів часто не усвідомлюють власне величезне значення для своїх учнів та суспільства.

Бажаєте номінувати свого улюбленого вчителя? Зайдіть на сайт премії Global Teacher Prize Ukraine та заповніть коротку форму, де вкажіть ім'я та прізвище вчителя та як ви його знаєте. Можете додати кілька слів, щоб пояснити, чому саме ви вважаєте його достойним цієї нагороди.

Хто може бути номінованим? Будь-хто, хто вже досяг 18-річного віку та працює вчителем, тобто безпосередньо викладає дітям у класі. Не директори, не заступники директорів, а саме вчителі, які поруч з дітьми в навчальному процесі.

Викладач ніколи не виграє конкуренцію у смартфона на уроці, адже смартфон — це швидкий дофамін, а лекція вчителя – ні. То що виходить, навіть не варто пробувати?

Гарний вчитель набагато цікавіший за смартфон. Сьогодні вчителювання це не про годинну лекцію біля дошки або організацію інтерактивної роботи учнів. І тут смартфон не може бути конкурентом, але може бути чинником, який відвертає увагу. Саме тому в багатьох розвинених країнах, на які ми орієнтуємось, смартфони в школах заборонені.

Навчально-виховний комплекс "Новопечерська школа" — приватна середня загальноосвітня школа в Києві. Фото: https://osvitoria.media/ Олег Терещенко

Наприклад, один з проєктів нашої команди "Освіторія" — це Новопечерська школа в Києві. Вона працює вже 10 років, і протягом цього часу смартфони в ній заборонені з 9 ранку до 6 вечора. Це має наукове підґрунтя: дослідження показали, що якщо учні навчаються 9 місяців без смартфонів, то досягнення учнів будуть як за 11 місяців, тобто це плюс два місяці навчальних досягнень. Інші дослідження також підтверджують, що у школах та освітніх системах, де смартфони заборонені, учні формують глибші та якісніші зв'язки між собою, оскільки відсутність гаджетів стимулює їх до дружнього спілкування.

А як тоді пояснити батькам, адже є такі, які категорично проти заборони смартфонів, адже "раптом щось з дитиною щось станеться, а ми будемо без зв’язку?"

Системний підхід до впровадження заборони на використання смартфонів у школах вимагає ретельної роботи з батьками та пояснення важливості цього кроку. Однією з переваг навчання без смартфонів є уникнення чинників відвернення уваги, що дає учням змогу краще сконцентруватися на уроці. Крім того, довірлива комунікація між батьками та школою є ключовим аспектом: якщо батьки відчувають, що їхні діти перебувають у безпеці та здобувають якісну освіту, вони будуть довіряти школі та підтримувати заборону на використання смартфонів.

У багатьох країнах, таких як Франція або Сінгапур, заборона на використання смартфонів у школах є національною політикою. Хоча на уроках можуть використовуватися планшети та ноутбуки, смартфони заборонені. Однак існують винятки: якщо вчитель вважає смартфони цінним інструментом для навчання, він може дозволити їх використання відповідно до педагогічних потреб уроку.

Сучасна школа також має навчити дітей цифровій грамотності, що включає також вміння користуватися різними цифровими пристроями. Такий підхід допомагає учням адаптуватися до сучасного світу та розвивати в них необхідні навички для успішної життєвої та професійної діяльності.

Діти в перших класах шкіл Києва не розуміють у середньому 40% від усього почутого на уроках через незнання української мови. Про це повідомив засновник громадської організації "Спільно мова" Андрій Ковальов. Як можна це пояснити?

Київ, наскільки я пригадую мовну статистику, на майже 70% був колись російськомовний. Замірів давно не робилось і я не бачила актуальної статистики, але коли ми говоримо про початкову школу, це діти, які сформовані в родині. Якщо українська не є мовою там, то це може бути проблемою, оскільки в школі доводиться робити все з нуля. Потрібний час, щоб українська мова стала для дитини такою ж рідною, як і російська, якою родина, швидше за все, спілкувалася.

Я вважаю, що багато батьків не розуміють, наскільки важливо створювати мовне середовище для своїх дітей. Якщо батькам самим складно перейти, то варто обирати улюблені мультики українською або залучати рідних та друзів, які б спілкувалися з дітьми українською. Це все матиме драматичний вплив на якість навчання дитини.

Фото ілюстративне: Управління молоді та спорту Хмельницької міськради

А як виховати маленьких українців без комплексу меншовартості?

Мені здається, що повномасштабна війна позбавить українців цього комплексу меншовартості, оскільки ми вже бачимо, як світ проявляє захоплення нами та як ми тримаємося, несподівано для багатьох. Весь світ спостерігає, наскільки складно обійтися без української агропродукції чи ІТ-продуктів.

Другий аспект — це, звичайно, вчителі. Школа — це 11 років життя наших дітей, середовище, де вони проживають своє дитинство. Якщо вони будуть оточені вчителями з високим внутрішнім почуттям самооцінки, щасливими та шанованими, то ці діти зростатимуть з такими ж рольовими моделями, не обтяжені комплексами меншовартості та з вмінням радіти життю, дивлячись на нього оптимістично та відчуваючи власну цінність як особистості.