Рада 9.0: як працювала, голосувала і змінювалася Верховна Рада за 6 років роботи, - ОПОРА

Але за допомогою відкритих даних на сайті парламенту ОПОРА зібрала статистику роботи Верховної Ради за 6 років.

За цей час парламент пережив багато: формування монобільшості й поступовий її занепад, повномасштабне вторгнення росії, втечу і складання повноважень окремих нардепів. Попри це, законодавчий орган країни продовжує працювати та лишається одним із центрів політичних дискусій. ОПОРА опрацювала публічну інформацію станом на 31 серпня 2025 року та підготувала аналітику. 

Скільки депутатів?

Парламент нинішнього скликання почав свою роботу в складі 424 депутатів із 450, передбачених Конституцією (по 225 депутатів мали обрати за партійними списками та в мажоритарних округах). Оскільки на окупованих територіях у частині Донецької та Луганської областей і Криму було неможливо провести вибори, фактично депутатський корпус зменшився. 

Повномасштабне вторгнення теж доклалося до зменшення кількості народних обранців. По-перше, через правовий режим воєнного стану в цілій країні не можна проводити вибори, зокрема й проміжні, щоб замінити мажоритарників, які вибули. По-друге, на наступних у черзі не можна замінити депутатів, обраних за списками забороненої проросійської партії “ОПЗЖ”. 

Як результат, кожен депутат стає цінним для легітимності парламенту. 

Наразі у Верховній Раді є 396 депутатів. Однак реальна кількість тих, хто голосує, ще менша, оскільки частина депутатів не ходять на засідання або не натискають на кнопки.

Попри все це, норми щодо повноважності парламенту залишаються незмінними. Для функціонування Верховної Ради необхідно мінімум 300 народних депутатів. Якщо ж їх стане менше, вона зупинить роботу. Про питання кількісного складу парламенту ОПОРА вже писала раніше. 

Як припиняли повноваження депутатів?

За 6 років діяльності парламенту нинішнього скликання його покинули 60 депутатів. Зокрема, у 2022 році припинено повноваження 12 депутатів, у 2023 — 18. 

Найчастіша причина вибуття нардепів — особиста письмова заява про складання повноважень (44 випадки). У перший день роботи парламенту такі заяви написали 5 народних обранців, які перейшли працювати в уряд.

9 випадків вибуття пов’язані зі смертю депутата. Лише за 2025 рік не стало Ярослава Рущишина (“Голос”), Сергія Швеця (“Слуга народу”) та Володимира Мороза (депутатська група "Відновлення України"). 30 серпня цього року у Львові вбили народного депутата від “Європейської Солідарності”, голову Верховної Ради у 2016–2019 роках Андрія Парубія.

Іншими причинами позбавлення мандатів стали положення Конституції. Так, згідно з пунктом 4 статті 81 Основного Закону, депутата позбавляють повноважень у разі припинення його громадянства або виїзду на постійне проживання за межі України. З цих причин депутатства позбавили обраних від “ОПЗЖ” Вадима Рабіновича, Віктора Медведчука, Рената Кузьміна і Тараса Козака, а також позафракційного Андрія Деркача та “слугу народу” Ігоря Васильковського. 

Святослав Вакарчук (“Голос”) — єдиний, хто перестав бути нардепом через вихід із фракції партії, від якої він був обраний (пункт 6 статті 81 Конституції). Свого часу Вакарчук хотів скласти мандат за власним бажанням, але парламент не підтримав його заяву. Тому депутат скористався “лазівкою” в законодавстві та вийшов із фракції “Голосу”. 

Як голосували?

Зразковий депутат, який не пропустив жодного засідання за 6 років каденції парламенту, міг би взяти участь у 20339 голосуваннях. 

Загальна дисципліна голосування (натискання на кнопку “За”, “Проти” або “Утримався”) поступово зменшується з січня 2023 року. Періодично траплялися випадки, коли участь у голосуваннях брали менш як 60% депутатів.

Останнім часом стабільно голосують близько 60% парламентарів. Руслан Стефанчук, голова парламенту, в червні цього року зазначав, що реально голосують і присутні в сесійній залі приблизно 340–350 осіб. На нашу думку, така тенденція може бути наслідком атомізації партій та зменшення впливу парламенту на політичний процес у країні, що відображається на мотивації окремих депутатів голосувати. 

Найвідповідальніше депутати голосували у січні 2020 року (в середньому 81,8% натискань на кнопки), квітні 2020 року (80,7%) та листопаді 2019 року (80,2%). А ось у жовтні 2023 року кнопку натискали в середньому 29,7%. 

Погляньмо на участь у голосуваннях конкретних народних депутатів. Громадянська мережа ОПОРА нагадує, що, згідно з регламентом, депутат зобовʼязаний брати участь у голосуваннях, тобто натискати на одну з кнопок: “За”, “Проти” або “Утримався”. Тому, якщо депутат не голосував або був відсутній, це свідчить про неучасть у розгляді питання. 

Найбільш дисциплінованими є представники “Слуги народу” Олександр Бакумов (участь у 99% голосувань) та Георгій Мазурашу (участь у 98,4% голосувань). Також регулярно голосували інші “слуги” Владлен Неклюдов, Андрій Клочко, Дмитро Припутень, Володимир Захарченко, Максим Павлюк, Олег Колєв, Максим Дирдін і представник “Батьківщини” Михайло Цимбалюк.

А от серед найбільш недисциплінованих — Степан Івахів та Ігор Палиця (депутатська група "Партія "За майбутнє"), Вадим Столар (депутатська група "Відновлення України"), Олександр Дубінський (позафракційний), а також уже колишні парламентарі Вадим Рабінович, Ігор Абрамович, Тарас Козак (обрані від “ОПЗЖ”) та Андрій Деркач (самовисуванець).

Протягом ІХ скликання депутати 5,6 млн разів натиснули клавіші системи голосування “Рада”. Найчастіше голосували “За” (у 42,9% випадків), утримувалися — у 21,6% голосувань. А от “Проти” — не надто популярна позиція: таку клавішу натискали всього лише 2,2% разів. 

Якщо взяти “старожилів” Верховної Ради, які працюють із першого дня, то найбільше разів кнопку “За” натискали Георгій Мазурашу (“Слуга народу”) — 14039 (69% від усіх голосувань парламентаря), Михайло Цимбалюк (“Батьківщина”) — 13541 (66,5%), Тарас Батенко (депутатська група "Партія "За майбутнє") — 13471 (66,2%) та Володимир Арешонков (депутатська група "Довіра") — 13346 (65,6%).

Якщо оцінювати голосування “За” лише за відсотком від усіх голосувань депутата, то матимемо дещо інші результати: лідерами стануть ті, хто були депутатами не всю каденцію парламенту. Наприклад, найчастіше підтримувала законопроєкти Анна Коваленко (“Слуга народу”), яка вибула у вересні 2019 року та встигла взяти участь лише у 196 голосуваннях (у 91,3% підтримувала рішення). Сергій Мельнік (“Слуга народу”), який став нардепом у квітні 2025 року, голосував “За” у 81,5% випадків. Сергій Козир (“Слуга народу”, нардеп з листопада 2021 року) — у 73,5%. 

Цікаво, що основними “опозиціонерами”(найбільше разів голосували “Проти”), стали представники “Слуги народу” Роман Каптєлов — 22,2%, Ігор Негулевський — 15,5%, Сергій Швець (помер у травні 2025 року) — 14% та Галина Третьякова — 13,4%. 

Що підтримували?

Парламент ІХ скликання розглянув 13965 проєктів законів та постанов. Із них левова частка — 87,8% — ініційована народними депутатами. Кабінет Міністрів подав 9,3% проєктів, а Президент — 2,9%. 

Лише законопроєктів було розглянуто 8513, з них 1646 або 19,3% стали законами (були підписані Президентом). Майже чверть усіх прийнятих законів стосуються економічної політики (24,4% від загальної кількості). На галузевий розвиток припадає 21,7% підписаних законів, на правову політику — 16,1%. Найменш “популярною” є гуманітарна політика (3% підписаних законопроєктів). 

Законами стали 255 ініціатив Президента, 1001 — народних депутатів та 390 — уряду. Президент найчастіше ініціював багатосторонні та двосторонні міжнародні угоди (56,8% прийнятих законів з його ініціативи) та проєкти законів у сфері безпеки й оборони (18%). 

Найбільшу підтримку від депутатів за весь час (більш як 90% голосів “За”) отримали три постанови від 29 серпня 2019 року, в перший день роботи парламенту: щодо обрання Тимчасової президії першої сесії Верховної Ради України ІХ скликання, Лічильної комісії Верховної Ради України ІХ скликання та Голови Верховної Ради України (тоді ним обрали Дмитра Разумкова).

Серед проголосованих законів найбільшу підтримку отримали зміни до Податкового кодексу щодо ліквідації корупційної схеми у сфері реєстрації інформації зі звітів про оцінку об'єктів нерухомості та прозорості реалізації майна (89% голосів “за”), за продовження воєнного стану у квітні 2025 року (89%), за внесення змін до Лісового кодексу щодо проведення національної інвентаризації лісів (88%) та за зняття недоторканності народних депутатів України (88%). Також 83,4% народних депутатів підтримали президентський законопроєкт про повернення повноважень НАБУ та САП, який став реакцією на обмеження незалежності антикорупційних органів законом №12414. 

І навпаки, на початку каденції парламентарі відхилили президентський законопроєкт №1014 від 29 серпня 2019 року, який пропонував віднести до повноважень глави держави утворення незалежних регуляторних органів і НАБУ, а також призначення та звільнення Директора НАБУ і Директора ДБР. 

(Не)говіркі

За 6 років депутати загалом “наговорили” 887 годин 55 хвилин 24 секунди, або ж близько 37 днів. Однак ця цифра розподілена нерівномірно між народними обранцями. 

Найдовше виступали Дмитро Разумков (позафракційний, колишній голова Верховної Ради), Олексій Гончаренко (“Європейська Солідарність”), Юлія Тимошенко (“Батьківщина”), Ніна Южаніна (“Європейська Солідарність”) та Ірина Геращенко (“Європейська Солідарність”). Дещо менше говорили Михайло Цимбалюк (“Батьківщина”), Руслан Стефанчук (позафракційний, голова Верховної Ради) та Нестор Шуфрич (Депутатська група "Платформа за життя та мир”).

Значна кількість виступів Дмитра Разумкова (2318 разів брав слово) та Руслана Стефанчука (2136) пояснюються їх перебуванням на посаді голови Верховної Ради. Якщо ж брати “звичайних” депутатів, то тут лідером є Олексій Гончаренко (1249 виступів), Ніна Южаніна (1045) та Нестор Шуфрич (995). 

Втім, у парламенті є й 27 нардепів, які не виступили жодного разу. Серед них — ті, хто не мали такої можливості, адже одразу склали мандат і перейшли на посади в уряд. Це Михайло Федоров (міністр цифрової трансформації), Денис Малюська (колишній міністр юстиції), Ганна Новосад (колишня міністерка освіти і науки), Олексій Оржель (колишній міністр енергетики та захисту довкілля), Владислав Криклій (колишній міністр інфраструктури). З них лише Федоров зберіг посаду та навіть пішов на підвищення, ставши Першим віцепрем’єр-міністром — Міністром цифрової трансформації. 

Серед чинних депутатів, які не виступали, можемо виділити Василя Вірастюка (“Слуга народу”), Сергія Льовочкіна (депутатська група "Платформа за життя та мир", свого часу глава Адміністрації Президента України Віктора Януковича), Вадима Столара (депутатська група "Відновлення України"), Степана Івахіва (депутатська група "Партія "За майбутнє"). 

Якщо ж брати найкоротші виступи за 6 років, то це 4 секунди Миколи Кириченка (“Слуга народу”) у лютому 2020 року та 6 секунд позафракційного Віктора Балоги. 

Врешті, статистика 6 років роботи Верховної Ради IX скликання демонструє, як парламент змінювався з часом та які виклики постають перед ним. Це скорочення кількості народних депутатів, зменшення дисципліни голосування тощо. В умовах війни та нових безпекових реалій здатність Верховної Ради зміцнювати свою інституційну спроможність та підвищувати ефективність є одним із ключових викликів для стійкості української демократії на шляху до європейської інтеграції.