Ноги, стволи, істерички та репресивна толерантність

Одного разу певний зріз людей зрозумів, що це непоганий бізнес — бути активістом і окучувати грант якогось європейського чи ще дальшого, заокеанського, дяді. В принципі, замовник може бути й тутешній, логіка від того не змінюється — треба мати лише чуйку на тренд "що фінансують", правильно відпрацьовувати кейс, вчасно звітувати. Усі в шоколаді: грантодавець звітує перед своїми донорами (або платниками податків своєї країни), що він руками активістів робить світ кращим, активісти не напружуються критичністю мислення і логічними приріччями, бо ж хто платить, той і замовляє тему. Усі щасливі. Майже.

Ще один фактор — криві дзеркала інформаційного світу та вибірковість "правди". Не раз було згадано такого персонажа, як Герберт Маркузе — австріяк, філософ, переконаний марксист. Він бульдозером проїхався по умах представників масової культури (митці, різноманітні хіпі й т.д.) у 1960 — 1970-х. Він обґрунтував, а його послідовники (усвідомлені й ні) реалізували таке явище як репресивна толерантність.

Що це? Це вбивання в голову людей, що істинними є лише ліві ідеї. Тільки на них поширюється толерантність, тільки їх слід просувати. Просувати можна і треба через насадження потрібних (лівакам) смислів й упереджену інформацію (лівакам можна, іншим — зась). Інша точка зору не має права на життя. Усіх, хто не погоджується з мейнстримним трактуванням питань (наприклад) раси, статі, релігії, соціалки, екології, озброєння тощо... слід позбавити майданчиків впливу. Така собі диктатурка, яку під гарними вивісками цілком успішно реалізують у світі.

Хочуть люди сфотографувати ноги-стегна-зброю? Мають право, це їх свідомий вибір і рішення дорослих людей — МАЮТЬ ПРАВО. Хочуть люди ігнорувати термін "гендер" і говорити "стать" - МАЮТЬ ПРАВО, це їх дорослий, обґрунтований вибір. Хочуть люди не погоджуватися із лівацькими замашками світових правил і називати "мама" і "тато", а не "батьки 1 і батьки 2"? МАЮТЬ ПРАВО — це їх природне право. Чиясь думка суперечить іншій? Це нормально

Спитаєте, яким боком тут ноги, стволи та істерички? Прямим — люди, які вирішили, що мають право на монополію істини (бо вони активісти, бо вони просувають в пабліках якусь трендову для грантодавців тему, бо...) агресивно реагують на людей і явища, що суперечать темі даної спільноти. Простіше кажучи — якщо ти осмілився думати, говорити, робити те, що суперечить чиїсь думці (не раз зустрічав тезу "це ж активісти роблять" в контексті — це добре), то ти не маєш права на свою думку, дію і т.д. От просто не маєш. Чому? Томущогладіолус.

Ясна річ, що не усі активісти, що існують на донорські кошти впадають в таку екзальтацію "яправийтомущояправий". Але в пабліку помітні не ті, хто робить буденну рутину, а ті, хто хоче ходить і вказувати іншим, як слід думати.

Парадокс — все це робиться типу в рамках сучасного ліберального світу. Угу, десь в гробах перевертаються засновники лібералізму і розводять руками на небесах батьки консерватизму: "а ми попереджали...". Ясна річ, згадані атакуючи повчання, як тра жить, не мають жодного відношення до захисту прав чи свобод, бо вони захищають намальовану кимось версію "так треба", яку (чомусь) не можна критикувати.

Це і є СВОБОДА. І в цьому дивним чином солідарні як ліберали (первинні, не покоцані неомарксизмом), так і консерватори (притомні, не плутати із гуртками нацкомморалі). Правда, консерватори від себе ще наголосять — крайнощі, це зло. Будь-які. Що ліві, що праві. Бо будь-які крайнощі загрожують правам і свободі в здоровому суспільстві

Резюме... Хочуть люди сфотографувати ноги-стегна-зброю? Мають право, це їх свідомий вибір і рішення дорослих людей — МАЮТЬ ПРАВО. Хочуть люди ігнорувати термін "гендер" і говорити "стать" - МАЮТЬ ПРАВО, це їх дорослий, обґрунтований вибір. Хочуть люди не погоджуватися із лівацькими замашками світових правил і називати "мама" і "тато", а не "батьки 1 і батьки 2"? МАЮТЬ ПРАВО — це їх природне право. Чиясь думка суперечить іншій? Це нормально. Якщо воно не загрожує правам сусідніх по тротуару гомосапієнсів, якщо це право поєднується із відповідальністю, якщо це вписується у писані й неписані правила спільноти — це їх право і ніхто не може їх в тому обмежити. Н і х т о.

Це і є СВОБОДА. І в цьому дивним чином солідарні як ліберали (первинні, не покоцані неомарксизмом), так і консерватори (притомні, не плутати із гуртками нацкомморалі). Правда, консерватори від себе ще наголосять — крайнощі, це зло. Будь-які. Що ліві, що праві. Бо будь-які крайнощі загрожують правам і свободі в здоровому суспільстві.

Стережіться репресивної толерантності та спроб монополії на істину, це дорога в диктатуру, упаковану в красиву обгортку.

Тому, тост — за ноги, руки, голови, ідеї, стволи, що наближають перемогу так, як можуть і хочуть, та проти монополій на істину.

Джерело

Про автора. Віталій Гайдукевич, журналіст

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Стежте за найважливішими новинами України! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку та телеграм-канал.