Планували скинути атомні бомби на Москву 1 січня: як США готували удар по СРСР, а тепер вірять обіцянкам Путіна

Тоді у Вашингтоні серйозно обговорювали, як швидко й безповоротно зламати головного ідеологічного ворога. Сьогодні ж, на тлі війни Росії проти України, американська влада боїться навіть подумати про якусь ескалацію, натомість Дональд Трамп публічно заграє з Володимиром Путіним, вірячи в його "обіцянки миру". Більше про цю історію розповість Еспресо.

Як союзники стали ворогами

Ялтинська конференція за участі лідерів Великої Британії, США та СРСР, фото: Вікіпедія

Після завершення Другої світової війни світ знову швидко став чорно-білим. Колишні союзники, тобто США та СРСР, опинилися по різні боки нової глобальної лінії розлому. Радянський Союз із комуністичною ідеологією, контролем над Східною Європою та велетенською армією, яку могли кинути будь-куди почали сприймати у Вашингтоні як головну загрозу світовому порядку та демократичним формам правління. 

Америка ж у той момент володіла монополією на нову, небаченою до Хіросіми й Нагасакі зброєю – атомною бомбою. Саме це породило в американських військових відчуття "вікна можливостей": якщо СРСР є екзистенційною загрозою, то чи не краще знищити її одразу, не чекаючи поки ті матимуть аналогічні засоби? Бо найбільше американців лякала думка, що СРСР зробить свою зброю масового знищення і літаками почне скидати їм на голови. Тобто ця ідея превентивної війни базувалася на переконанні, що конфлікт і так неминучий, і краще вдарити першими, скориставшись технологічною перевагою. 

Тож плани превентивного ядерного знищення СРСР виникли відразу після закінчення Другої світової війни, коли США та Радянський Союз перетворилися на антагоністів Холодної війни. 

Ці плани часто асоціювалися з консервативними, часто республіканськими, військовими лідерами, які вважали, що пасивна оборона – це шлях до поразки. Наприклад, генерал Кертіс ЛеМей, відомий своєю агресивною тактикою під час бомбардувань Японії, став одним з ключових прихильників превентивних ударів. Він вважав, що ядерна війна повинна бути "тотальною" і що США мають знищити СРСР, перш ніж той стане сильнішим. Аналогічно, генерал Дуглас МакАртур під час Корейської війни пропонував розширити конфлікт, включаючи ядерні удари по Китаю та потенційно по радянських базах, щоб запобігти поширенню комунізму. 

Ядерні плани проти СРСР: від ідеї до конкретних цілей

генерал Кертіс Лемей, яикий був одним з головних ідеологів првентивної війни з СРСР, фото: Вікіпедія

У 1940–1950-х роках у США було розроблено кілька детальних планів ядерної війни проти СРСР. Вони не були фантазіями – це були реальні документи Об’єднаного комітету начальників штабів, де чітко все було прописано. 

Ці американські військові плани проти СРСР постійно еволюціонували, відображаючи вдосконалення ядерної зброї, бомбардувальників та розвідки. Вони змінювалися щорічно, бо арсенал США зростав, як і можливості противників. На ранніх етапах важливими були важкі бомбардувальники, які були єдиними, хто на той час міг доставити ядерну зброю, до появи в кінці 50-х перших міжконтинентальних ракет-носіїв зданих доставити бомбу куди завгодно.  

Також важливо наголосити, що кожен із планів не був суто про атомні бомби, вони були доповненням до традиційного озброєння, кількість і потреби якого також прописували у цих планах. 

Тож серед найвідоміших таких операцій:

План "Тоталіті" (1945) –  був розроблений одразу після війни і був частиною дезінформаційної стратегії. Адже операція нібито передбачала скидання 20–30 ядерних бомб на радянські міста, однак на той час США ще не мали такої кількості зброї масового знищення. Тобто таким чином американці намагалися тримати комуністів у страху, показуючи ідею ядерної переваги;

План "Пінчер" (1946) – фокусувався на контрнаступі в Європі разом із союзниками з використанням 10–20 бомб, якщо СРСР нападе. Автором плану, як і всіх інших, був Об'єднаний комітет начальників штабів під впливом генералів як ЛеМей тощо;

Плани "Бройлер" та "Фролік" (1947–1948) – передбачали масоване бомбардування радянських міст з 30–50 ядерними бомбами. На той час дані розвідки були слабкими і автори такої атаки вважали, що ядерна зброя, впавши на місто, точно знищить ще й промислові та військові об’єкти. Загалом це був перехід до чисто наступальної стратегії. Цікаво, що на той час запас всіх атомних бомб в США був близько пів сотні, що лякало як американських політиків, так і військових, бо цього було мало у їх розрахунках;

Плани "Півмісяць" та "Троян" (1948–1949) – це оновлена версія з понад сотеню бомб, акцент ураження ставився на промисловість і військові об'єкти у 70 містах СРСР (вісім на Москву, сім на Ленінград). Саме тоді було розроблено чіткий алгоритм, що рішення про застосування цієї зброї приймає президент. Також тоді військові чітко зрозуміли, що ці плани є нереалістичними для виконання через брак грошей та складності технічного характеру під час відповідних навчальних вправ, тому Пентагону почали астрономічно збільшувати бюджет;

Операція "Запасні снасті" (1949) – була ще амбітнішою за вказівками генерала Дуайт Ейзенхауера, який потім став президентом від республіканців. Мова йшла про близько 300 бомб, з акцентом як на промислові, так і на військові цілі, розроблений для потенційного конфлікту в 1950-х. За оцінками, після такої атаки 85% відсотків промислових цілей СРСР було б повністю знищено. Однак знову таки, плани були далекими від реалізації, бракувало власних сил для, звідси виникла потреба в спільній обороні, появи Західного Союзу у 1948 році, який за рік перетворився на НАТО.

Операція "Дропшот" (1949) – це найдетальніший і найвідоміший план, з датою початку щонайпізніше 1 січня 1957 року. Він передбачав 300 бомб на 200 цілей у понад сотні міст (не лише Москва й Ленінград, але й навіть Київ), щоб знищити радянську промисловість і армію. Метою було не просто військове ураження, а повний колапс радянської держави. Однак цей сценарій військових дій був розроблений до розробки міжконтинентальних балістичних ракет, тому містив примітку про те, що план буде визнано недійсним, якщо ракетна техніка стане дешевим та ефективним засобом доставки ядерної зброї. Що і сталося пізніше. Цей документ був розсекречений та опублікований лише у 1977 році під назвою "Дропшот: Американський план третьої світової війни проти Радянського Союзу".

"Дропшот" так і не був схвалений, а вже наступного року план був замінений на інші потенційні операції (спершу "Бушквакер", далі "Жнець", "Візник" тощо) відповідно до все зростаючих нових викликів. Але цікаво, що превентивну операцію завжди планували саме на 1 січня. 

Чому політики не наважилися

Найбільш реальний шанс для превентивної війни існував до середини 1949 року, коли СРСР випробував свою першу ядерну бомбу. До того США мали монополію, і генерали як ЛеМей пропонували вдарити негайно, щоб "знищити СРСР за одну ніч". 

Однак президенти Гаррі Трумен (демократ), а потім Дуайт Ейзенхауер (республіканець) категорично відкинули цю ідею, вважаючи її морально неприйнятною та ризикованою для глобальної стабільності. До того ж вони мали всю аналітику, яка не гарантувала успіх операції, бо на моделюваннях частина техніки виходила з ладу, іншу – збивали радянські ППО, також було багато інших складностей. 

А вже з появою радянської водневої бомби в 1953 році ідея превентивного удару стала самогубною через концепцію взаємного гарантованого знищення (MAD) – обидві сторони могли б знищити одна одну. Як це вдало зобразив режисер Стенлі Кубрик у культовому фільмі 1964 року "Доктор Стрейнджлав, або Як я перестав боятися і полюбив бомбу".

Тому США перейшли до доктрин стримування та відповіді у разі потенційного нападу, як SIOP (Single Integrated Operational Plan) у 1960-х, які передбачають масовану відплату у разі атаки, але не превентивний удар. 

Ці доктрини існують і сьогодні, адаптовані до сучасних загроз.

Саме у таких умовах народилася логіка взаємного стримування, а плани знищення залишилися в сейфах та серед документів істориків. 

Сучасні парадокси історії

Президент США Дональд Трамп вітає керівника Росії Володимира Путіна після його прибуття на об'єднану базу Елмендорф-Річардсон 15 серпня 2025 року в Анкориджі, Аляска. фото: Andrew Harnik/Getty Images

Колишні амбітні плани превентивного знищення давно замінилися політикою стримування, дипломатії та торгівлі. Однак попри війну Росії в Україні, яка триває вже четвертий рік і демонструє величезну загрозу світовому порядку, американські можновладці уникають навіть думки про будь-які превентивні дії. 

Тобто парадокс історії полягає в тому, що колись США серйозно планували знищення СРСР як загрози, а сьогодні частина американської політичної еліти боїться навіть жорстко назвати агресора агресором.

Президент Дональд Трамп очолює це крило і відомий своєю симпатією до Володимира Путіна. Вже майже рік його активні переговори не приносять результату, та президент США далі вірить обіцянкам росіянин про бажання знайти рішення "мирним шляхом", попри щоденні обстріли.

Так, ядерні плани 40–50-х років виглядають сьогодні божевільними. Але вони народилися зі страху перед імперією, яка прагнула експортувати свою модель силою.

Зраза, у XXI столітті Росія власне робить те саме – без комуністичної обгортки, яку замінили поняттям "рускій мір", але з тими ж імперськими інстинктами. Однак історія неодноразово вже показувала: ілюзії щодо таких режимів коштують надто дорого.

Світ колись зупинився за крок до ядерної катастрофи. Питання в тому, чи зроблять  політики правильні висновки тепер – поки ракети падають не на Вашингтон чи Москву, а на українські міста.

Читайте також: Український народ має знати: ми не довіряємо росіянам, - пастор Бернс