Україна – Європа: можливості й виклики у військово-технічній співпраці – аналітика Консорціуму оборонної інформації

Матеріал підготовлено у співпраці з Консорціумом оборонної інформації (CDI). Це об’єднаний проєкт українських аналітичних та дослідницьких організацій, спрямований на посилення інформаційної підтримки та аналітичного забезпечення у сфері національної безпеки, оборони й геополітики.

Фактори зближення Європи та України в оборонно-промисловому комплексі

Березень 2025 року став початком нового відліку часу для України та Європи. Після низки кроків США у бік від союзників по НАТО для країн Європи проблема створення континентальних бойових спроможностей без Сполучених Штатів перетворилося на дуже конкретне завдання. Для України ж з’явилися нові можливості для  повноцінної інтеграції у європейський оборонний та оборонно-промисловий простір. Адже у  найвпливовіших столицях європейського НАТО усвідомили, що ефективна конструкція цього простору без України неможлива. Неможлива,  оскільки ми вже випереджаємо європейських партнерів на багатьох напрямках, в Україні з’являється усе більше нових інноваційних рішень у оборонній промисловості. Деякі з цих рішень системно цікавлять партнерів у Європі та можуть серйозно посилити філософію військово-технічного співробітництва.

Що може дати Україна Європі. Крилаті й балістичні ракети

У березні 2025 року з’явилася інформація про вдале застосування вітчизняних крилатих ракет, зокрема модифікованої версії, що створена на базі протикорабельної ракети Р-360 МЦ, вже названої "довгим Нептуном". Озвучено, що ракета має дальність ураження до 1000 км та бойову частину у 150 кілограмів. Якщо так, то цілком існує можливість організації додаткових виробництв – як в інтересах ЗСУ, так і для потреб країн Європи. Зокрема, у 2024 році вже кілька разів згадувалася Румунія як потенційний партнер для спільного виробництва. В кейсі "довгого Нептуна" цілком можливе застосування і "данської моделі" - з фінансуванням європейцями створення "довгої ракетної руки" України. 

Враховуючи, що Україні потрібно для ефективного ураження військових об’єктів РФ щонайменше кілька тисяч ракет, як крилатих, так і балістичних, власні та спільні з іноземними державами виробництва вкрай важливо розвивати. Крім того, такі ракетні досягнення цілком дозволяють українським політикам порушувати питання про входження промислових груп не тільки у спільні виробництва, але й у спільні розробки ракетної техніки. 

Варто згадати, що нещодавно MBDA повідомив про розширення та намір подвоїти виробництво ракет у 2025 році. Для України це чіткий сигнал для розвитку ракетного співробітництва на європейських або спільних ділянках. Київ вже має перший досвід перемовин та позитивних рішень у ракетних питаннях, зокрема, з MBDA Italy та Leonardo, то ж робота може надалі йти від суто спільного виробництва до організації розробок. 

Наприклад, для України було б вкрай важливо долучитися до розробок ракет нового покоління FC/ASW, які називають наступницями Taurus та Storm Shadow/SCALP. 

Німеччина також створює нову ракету RCM² дальністю ураження 500 км. На відміну від КР Taurus, ракета RCM² буде запускатись з різних платформ, включно з РСЗВ та військово-транспортного літака. Більше того, країна розглядає можливість створення нової крилатої ракети дальністю дії  2000 км. Важливо, що ракета виготовлятиметься без комплектуючих США.

Франція з листопада 2024 року також розглядає питання створення балістичної ракети дальністю 1000 км. 

Тож Україна із вже наявними розробками та напрацюваннями у цій сфері цілком може запропонувати участь у розробках та кооперацію у виробництві обом країнам.

Що може дати Україна Європі. Українські безпілотники

Поки з розробками ракет ситуація виглядає як перспектива на майбутнє, Україна у березні 2025 року успішно випробувала власний далекобійний дрон дальністю до 3000 км. Це, знову таки, можливість масштабування за допомогою "данської моделі", або створення спільних виробництв.  

Взагалі вітчизняні компанії усе більш впевнено долають відстань до локалізації виробництв безпілотників різних типів. Так, у березні 2025 року компанія Vyriy Drone вперше передала партію локалізованих FPV-дронів, що були зібрані повністю із українських комплектуючих. 

Загалом темпи нарощування виробництва дронів Україною вражають. У 2024 році вдалося виготовили 1,8 млн БАК,  у 2025 році за перший квартал вже вироблено близько 500 тисяч дронів. Допомогли дерегуляція законодавства, пільгове кредитування під 5% річних у гривні, що з’явилося нещодавно, та річні контракти в межах державного замовлення. Компанії змогли планувати свою роботу, почали зростати і деякі з них вже мають 500 – 700 працівників.

Спільні проекти, які вже діють в альянсі з Європою

Перші результати у розвитку військово-технічного співробітництва в напрямку спільних розробок, та особливо із залученням приватного сектору ОПК України, вже з’явилися наприкінці 2024 – на початку 2025 році. Скажімо, "Українська бронетехніка" отримала від європейського оборонного холдингу Czechoslovak Group ліцензії на виробництво танкових та артилерійських снарядів. А шведська Saab обрала у партнери для спільних розробок українську приватну компанію Radionix. І це лише початок. 

У державних компаній прогрес ще відчутніший. Французька оборонна компанія Thales спільно з АТ "Укроборонпром" створюють спільне підприємство на території України. Естонська оборонна компанія Frankenburg Technologies оголосила, що почне виробництво ракетних систем в Україні. Фінська компанія Insta Group Oy спільно з українськими фахівцями розробила та представила новий ударний дрон Steel Eagle ER для ЗСУ. 

Литва разом із партнерами з України будують завод вибухових речовин нового покоління. 

АТ "Українська оборонна промисловість" та данська Weibel Scientific будуть розробляти та виробляти радари. 

А ще раніше франко-німецький консорціум KNDS передбачав участь українських розробників у проєкті створення танку майбутнього (Main Ground Combat System).

Що має зробити Україна для інтеграції в європейський ОПК

Важливими кроками до подальшого розвитку мають стати розвиток спроможностей українських підприємств виготовляти компоненти до різного роду безпілотників  - щоб перейти від збирання БАК з іноземних комплектуючих, переважно китайських,  та позбутися залежності, зокрема, від Китаю. Аби перетворитися на впливових міжнародних гравців у цьому сегменті, потрібна повна лібералізація і можливість виробництва, локалізації компонентів в Україні. Без цього вихід на міжнародний ринок не відбудеться - безпілотники з китайськими комплектуючими будуть мало цікавити країни НАТО. При цьому розвиток компонентної бази неможливий без подальшої дерегуляції всієї системи.

Є проблеми з пошуком партнерів та виходом українських компаній на європейський ринок. Українські приватні високотехнологічні підприємства вимушені самостійно шукати виходи на оборонні компанії Європи та пропонувати проєкти співпраці, оскільки державні органи намагаються у першу чергу пропонувати у якості партнерів саме державні підприємства. Як приклад можна навести роботу Альянсу "Нова енергія України" (розробники та виробники БАК, РЕБ), яким вдалося самостійно домовитися із німецькою компанією Diehl Defense про забезпечення системами захисту зенітних ракетних комплексів IRIS-T та нових САУ RCH 155 сучасними засобами РЕБ, галузь, де ОПК України в рази перевершує досягнення європейців. Але це той випадок, коли результат було досягнуто радше "всупереч", ніж "завдяки". 

Такі підходи ускладнюють отримання фінансової підтримки на виробництво зброї українськими приватними оборонними підприємствами, бож фінансові ресурси виділяються у відповідь та офіційні запити відповідних українських структур влади. Це також шкодить або відчутно уповільнює можливості отримання українським ОПК деяких унікальних комплектуючих для зброї. Приміром, у згаданому Альянсі "Нова енергія України" наводять приклад: досі не вдалось отримати ключовий елемент створюваного альянсом  сучасного підводного дрону, оскільки потрібна інерційна система є системою західного виробництва,   до того ж, коштує майже стільки ж, скільки увесь підводний апарат.    

Зважаючи на такі проблеми, фахівці ОПК та й  самих Сил оборони просувають ідею:  в рамках створення в Силах оборони України корпусів мають бути запроваджені дослідно-бойові підрозділи та можливість закупівлі командуванням корпусів (та ймовірно, найбільш вагомих тактичних з’єднань) певних типів озброєнь – безпілотників усіх видів, засобів РЕБ, зв’язку та частини боєприпасів. Для реалізації цієї задачі слід в стислі терміни передбачити формування таких дослідно-бойових підрозділів (відповідно - батальйонів та рот). Вони оперативно тестуватимуть у ході бойових дій новітні оборонні системи, створені західними оборонними компаніями та спільно з українськими партнерами.

Ідея заслуговує на особливу увагу через те, що винятковим козирем українських новітніх оборонно-промислових структур є саме їхня безпосередня близькість до лінії зіткнення, а іноді й присутність на полі бою. Це надає миттєвий зворотній зв’язок щодо рівня ефективності нових типів зброї. Тим більше, що нерідко ОПК-структури створені із ветеранів армії, колишніх досвідчених вояків, які одночасно є інженерами та конструкторами.  Представники ж, і тим більше, керівники високотехнологічних західних компаній не мають можливості отримати дані щодо практичного тестування зброї на війні, або отримують інформацію через місяці, що суттєво гальмує провадження сучасних інноваційних рішень. Тобто, можливісті тестувати сучасні західні озброєння та брати безпосередню участь у їх удосконаленні дають унікальні шанси для нашої співпраці з західними компаніями. 

Також у Міноборони або у Генштабі ЗСУ має бути створений підрозділ з оперативного обміну даними про появу в Україні нових технологічних рішень та компетенцій зі створення нових ОВТ, а також появи нових запитів на отримання чи закупівлю окремих технологій західних оборонних компаній. На цей підрозділ доцільно буде покласти також відповідальність за взаємодію з приватними оборонними компаніями держави. 

Окремо варто зупинитись на такому важливому аспекті, як відкриття Україною експорту озброєнь. 

Експорт українських оборонних технологій та озброєнь

Варто зауважити, що деякі ділянки експорту озброєнь під час широкомасштабної війни залишалися "відкритими" - скажімо, на поставки запасних частин для індійських літаків Ан-32 українського виробництва. Індія, хоч і прийняла рішення закупити західні військові транспортники, зацікавлена відновити й Ан-32, які справді унікальні. Та й хотіла після того прикупити новітні Ан-178. Україні ж вкрай потрібні боєприпаси (та й не тільки), які Індія давно виробляє самостійно. Так само можна сказати й про Туреччину - авіаційні двигуни для місцевих БАК постачалися українською компанією "Івченко-Прогрес".

Звісно, про експорт можна говорити тільки в тих випадках, коли конкретну зброю, послуги чи продукцію подвійного призначення, з якихось причин не можуть закупити вітчизняні замовники. Однак для динамічного розвитку технологій сектору Miltech в цьому питання потрібна максимальна гнучкість, оскільки навіть під час масштабних бойових дій виробники не завантажені на 100%. Наприклад, у лютому 2025 р. з’явилася інформація про те, що простоює більше половини потужностей компаній "Технологічних Сил" – зокрема, провідні українські виробники "Технологічних Сил" не змогли реалізувати в інтересах держави 63% своїх виробничих потужностей. Фахівці наголошують, що це майже типова ситуація. Після завершення ж активної фази війни  доля низки підприємств ОПК взагалі опиниться під загрозою.

Експорт оборонно-військових технології здатен посилити ЗСУ новітніми озброєннями, сприяючи "обміну опціями", наприклад, з Туреччиною чи Індією. Україна здатна експортувати зброю, продукцію подвійного призначення та послуг на 3-4 млрд доларів щорічно. Це допомогло б  забезпечити притік нових технологій і загалом технологічний відрив від ворожої РФ. 

Важливим супутнім чинником розвитку ВТС може бути спільна робота на світовому ринку озброєнь - поставки комплектуючих та вузлів для озброєнь, які країна-партнерка реалізовує самостійно. Якщо турецька компанія Baykar продає свої бойові безпілотники майже чотирьом десяткам країн світу, то авіаційні двигуни для цих БАК можуть бути не тільки прибутком української компанії "Івченко-Прогрес", але й надавати можливості для нових розробок і модернізації наявних двигунів.  
Експорт зброї сприятиме розвитку економіки, створенню нових, в тому числі, стратегічних галузей промисловості. Це забезпечить "високотехнологічність" країни в цілому, її стійкість у майбутньому, у період ймовірного "холодного протистояння" з Росією. Експорт дозволить розвинути науково-виробничі школи. Нарешті, експорт – це ще й технологічне й фінансове стримування противника шляхом блокування експорту зброї РФ та суміжних критичних товарів.

Що мають спільно  зробити Україна та Європа

Питання синергії ОПК України з західними оборонними компаніями полягає у об’єднанні зусиль в сфері спільних розробок (R&D) та спільного удосконалення зброї, де внесок української сторони полягатиме у швидкому випробуванні та визначенні напрямків удосконалення, а внесок західних фахівців у забезпеченні цього процесу наявними високотехнологічними рішеннями та ресурсами. При цьому саме можливість спільного оперативного доопрацювання сучасних зразків зброї може забезпечити технологічну перевагу над противником. 

Задля цього обидві сторони – і Україна, і країни Європи, - мають створити новий механізм співпраці, який дозволить оперативно перейти від традиційної, звичної схеми "держава – держава" до альтернативного алгоритму із максимальним залученням приватного сектору. Бо нерідко вибір приватного партнера відбувався раніше лише тоді, коли державний сектор не міг запропонувати відповідні рішення. Як наприклад, виробництво САУ "Богдана". Та й загалом приватні компанії більш гнучкі та динамічні. Як ілюстрація, один з лідерів приватного сектору ОПК компанія "Українська бронетехніка" збільшила виторг у 2023 році у 100 разів зі 103 млн грн до 13 млрд грн.

Водночас, цілком реалістичним для України виглядає апелювання до вже укладених безпекових угод із країнами НАТО, включно США. Вони є одночасно і рятувальним кругом, і потужним підсилювачем переговорної позиції України у нинішній ситуації, що склалася навколо держави. Наявність безпекових угод з Україною дозволяє урядам країн, що усвідомлюють роль України у забезпеченні безпеки Європи та захисті демократичних цінностей у світі, продовжити і збільшувати допомогу Києву у різних формах. Крім того, саме ці угоди передбачають та дозволять розгорнути спільні розробки і виробництво зброї, обмін технологіями, ліцензіями, розвідувальними даними.

Таким чином, безпекові угоди де-факто перетворюються на складові гарантій безпеки України через розвиток оборонного потенціалу та безпосередньо Сил оборони – у контексті спільного розвитку Європейських оборонних спроможностей. Безумовно, Велика Британія, Франція та США мали б очолити цю роботу як гаранти Будапештського меморандумом, при цьому США могли б надати Україні гарантії захисту від ядерної зброї, але також і необхідні ракетні озброєння та ракетні технології для розвитку власних ракет.

Тож Україні, попри всі політичні реалії,  варто апелювати до укладених безпекових угод з країнами НАТО, включно з США. Безпекові угоди, які було укладено зокрема з країнами НАТО, можуть бути рятувальним кругом та потужним підсилювачем переговорної позиції України у нинішній ситуації.