Остання Осінь Путіна

Ну що, мої котики та зайчики, от і прийшла наша осінь, прийшла трохи зарано, бо ж чекали її ближче до морозів (тоді те що сталось позавчора було б для нас одразу більш дошкульним) – але ж у наших опонентів слабнуть нерви, фронти тріщать, мости горять, мобіки тікають закрайсвіту, от і психонули завчасно, тим самим трохи нас попередили до чого готуватись на ближче майбутнє. Тепер ми бачимо, якою буде вона – Остання Осінь Пуйла (далі О.О.П.).

Вона буде гарячою, бо палатиме по всьому фронту та навіть трохи по тилах. І водночас холодною, бо опалення буде далеко не повсюди й не весь час. Темною – і через віялові відключення, і тому, що перед світанком належиться бути найгустішій темряві.

Ця осінь принесе перемоги, одну за іншою. Ми аграрна країна, наша осінь завжди справедливо винагороджує за тяжку працю на полях весною та влітку – а цю тяжку працю наші захисники робили весь цей неймовірний рік по полях від Київщини до Херсонщини, і от він наближається, час врожаю та жнив.

Чи визріла вже та, єдина Перемога з великої літери – хтозна, може вже й так, а може їй ще для стиглості треба пережити зимові морози, побачимо. Але дещо вже видно: ворог слабне з дня на день, чим більше слабне, тим більше істерить, а від істерики ще більше слабне. Тож О.О.П. точно буде нашою, а не їхньою порою року.

В режимі щоденних салютів такого рівня як сьогодні ракети у рашистів закінчаться приблизно за два тижні, тож навряд чи вони на це підуть

Чи повториться недавній салют? Так, впродовж О.О.П. ми побачимо ще не один подібний. Крім "ядрьоної бомби" (про яку іншим разом, бо поки вона не на часі), у ворога не лишилось жодного іншого "аргументу", здатного стримати наступ ЗСУ та відстрочити розгром окупантів. Сьогоднішній "аргумент" теж не такий вже і сильний (втім, його сила чи безсилля вповні залежить від нас з вами – українського тилу), але оскільки інших вже остаточно та незворотно нема, то цей піде в хід ще не одноразово.

Чи буде вся О.О.П. одним таким суцільним салютом? Ні, на це у ворогів нема ресурсу. В режимі щоденних салютів такого рівня як сьогодні ракети у рашистів закінчаться приблизно за два тижні, тож навряд чи вони на це підуть. Швидше за все салюти триватимуть день-два, потім довга перерва, потім після чергового обвалу якоїсь ділянки фронту – знову день-два, і так до повного розгрому окупаційної армії.

Наскільки холодною та темною буде О.О.П.? Заморозити та особливо знеструмити нас одразу на всю довгу зиму технічно доволі складно, швидше все відбуватиметься у "віяловому порядку" – почергові відключення світла та тепла в різних містах та областях тривалістю максимум тиждень-два поспіль (крім прифронтових міст, куди крім дефіцитних Іскандерів та Шахідів та раритетних Х-22 дістають більш масові С-300 та Торнадо; там на жаль можливі перебої тривалістю у весь холодний сезон).

Чи можна цьому запобігти, і взагалі чому ми такі беззахисні перед масованими ракетними "салютами"? На жаль, швидше слід приємно дивуватись що хоча б половину ракет примудряються збивати. Наша ППО робить дива, нечувані раніше у світі. Маючи на озброєнні виключно радянський "вінтаж", щоб не сказати іржавий непотріб (привіт всім, хто так десятиліттями фінансував нашу оборону), наші повітряні сили примудряються витиснути з наявного ресурсу набагато більше, ніж це теоретично можливо. Ефективність понад 50% по таких різних цілях та при такому масованому їх застосуванні – ще один із рекордів, поставлених українцями за цю війну.

Вони так нічого і не зрозуміли в українцях та нашій психології. Те, що мало зламати, вкотре вже викликає лише лють та бажання помститися

Колись досвід нашого ППО вивчатимуть у військових академіях значно багатших та просунутіших країн. А ще колись у нас будуть зовсім інші засоби захисту нашого неба, відповідні до вимог 21 століття. Але поки що треба радіти кожній збитій ракеті чи заземленому "шахіду", і терпляче, зі зціпленими зубами пережити наслідки тої половини, яка все ж таки до нас долетить.

Ворог чекав, що масовані удари по тиловій інфраструктурі посіють паніку, та ми, тиловики, запросимо від нашої влади миру на будь-яких умовах, "аби лише більше не стріляли". Вони так нічого і не зрозуміли в українцях та нашій психології. Те, що мало зламати, вкотре вже викликає лише лють та бажання помститись.

Але крім бадьорого співу у бомбосховищах, варто з практичної точки зору підготуватись до О.О.П.

Кожному слід виділити трохи часу та натхнення та подумати про придбання найбільш необхідного на той час, коли тимчасово не буде води, газу, опалення та світла. Уявити собі по черзі відсутність кожного з цих елементів, а потім їх всіх разом, і подумати чим освітлювати, що пити, їсти та на чому готувати в ці тиждень-два.

Помічними однозначно будуть сірники, свічки та сухий спирт (мокрий спирт інколи також, але це про інше), туристичні газові горілки із балончиками, та акумулятори та павербанки будь-яких конструкцій. Кому треба ну дуже вже багато енергії – варто подумати про власний бензиновий генератор, хоч це точно не з тих товарів які "щоб стояв у кожній хаті" (с).

Кому Інтернет критичний весь час – Старлінк у допомогу, щоб там не наговорив останнім часом Продажний Ілон – Миротворець.

До пічок – "буржуйок" і подібного особисто я ставлюсь вкрай обережно, бо масові пожежі можуть наробити незрівнянно більше лиха ніж поодинокі прильоти. Але хто абсолютно впевнений в собі як у просунутому користувачі подібних дівайсів – вперед.

Оскільки електрика та опалення можуть пропадати не одночасно, цілком можливо що інколи помічними будуть електричні нагрівачі. А от що точно знадобиться, буде в робочому стані завжди, не потребуватиме ніяких додаткових джерел енергії тощо, то це теплі ковдри, теплі одяг та взуття, та утеплені віконні рами.

З харчів варто хоча б частину закупити не лише таких, які довго зберігаються, але також які не потребують готування на вогні.

Не забуваємо про воду. Варто наперед подбати про якомога більше різних баклажок, і поки вода в крані є не забувати їх наповнити. Так, десь раз на тиждень (якщо йдеться про технічну, а не питну) її доведеться просто виливати та заміняти новою, в очікуванні коли ж вона таки стане у пригоді – натомість коли вже таки стане, виявиться що саме вона була найціннішим та найбільш незамінним із запасів.

Наші тимчасові незручності (а це саме вони, не менше – але і не більше) – це в найгіршому для нас разі 5% тих незручностей, в яких вже місяцями живуть, і в яких зимуватимуть, наші захисники та захисниці

Ну і головне – правильний осінній настрій.

Пам’ятаємо – нам у тилу зараз трохи некомфортно в першу чергу тому, що на фронті ворог вичерпав всі свої можливості, і те що ми зараз "огрібаємо" – агонія рашизму, його "лєбєдіная пєсня", до того ж саме та "лєбєдіная пєснь", за якою вже тільки "Лєбєдіноє озеро".

(хто молоді й не в темі про лєбєдєй – гугліть про ГКЧП).

Ще пам’ятаємо, що наші тимчасові незручності (а це саме вони, не менше – але і не більше) – це в найгіршому для нас разі 5% тих незручностей, в яких вже місяцями живуть, і в яких зимуватимуть, наші захисники та захисниці. Вони в цих незручностях не те що виживають – вони в них йдуть вперед та перемагають ворога. Тож кому в якусь мить здасться що в нас тут "нестерпно" – просто згадуємо про них, і маємо совість.

Ну і зрештою, мої котики та зайчики, пам’ятаємо, що така осінь у нас в житті буде лише одна, на наступну таку Росії вже точно не вистачить.

О.О.П. не повториться, і колись нецікавими довгими осінніми вечорами ми будемо оповідати про неї онукам, які вчитимуть її в шкільному курсі історії.

Тож поки сьогоднішній салют нагадав нам, українському тилу, що війна не десь там за горами, і що нема чого сидіти на диванах, щодня на шару очікуючи від ЗСУ хороших новин із фронтів. Не хочу нікого образити, але здається багато кому це нагадування, м'яко кажучи, не зайве.

Готуємось гідно прожити О.О.П, до того ж таки прожити активно – на кожний приліт відповідаємо донатом на ЗСУ, між прильотами волонтеримо хто де тільки вміє, і вбираємо в пам'ять всі яскраві фарби цієї неймовірної осені.

Хто з мого покоління і ще не забув руцкорок нашого дитинства – пригадуємо мелодію ДДТ "Паслєдння осень" напевно, саме її зараз крутять в Кремлі, і тихо під неї спиваються від відчуття неминучої поразки.

Джерело

Про автора. Євген Дикий, науковець, військовий

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Стежте за найважливішими новинами України! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку та телеграм-канал.