Концерт Вакарчука: коли "мобілізація" стає абсурдом

Там були й представники ТЦК, і представники Національної поліції. Керувало цим всім нібито СБУ,  як про це мені говорили. Чому СБУ? Чому поліція? 

Ну, чому поліція, зрозуміло. Але виглядало все це абсолютно дико. Для мене особливо дико, зважаючи на те, що Святослав Вакарчук справді легенда української музики. 30 років  - це знакова дата і для цього колективу, і для нашого суспільства. Все, що робив Вакарчук, і не лише Вакарчук, а всі представники української культури, допомогло нам врятувати країну. Якби не було таких, як Вакарчук, у нас не було б добровольців. Якби не було таких, як Вакарчук, людей на фронті було б набагато менше. України б не було, тому що такі, як Вакарчук і не тільки музиканти, а й письменники, художники, поети, актори, режисери, - всі, хто творять українську культуру, творять насправді українську державу. І проти цієї держави хоче воювати Путін.

Лавров недаремно каже, що вони готові на мир, якщо Україна скасує закон про українську мову, дозволить діяти Російській церкві. А що це буде за мир з половиною окупованої території, роззброєнням? Це буде мир на короткий термін для того, щоб потім цю державу загалом знищити або знищити її поступово, крок за кроком. Українська мова й українська культура цю державу боронять.

Через це атака на культурні заходи є повним абсурдом. Ніхто, крім ворогів України, вигадати таке не міг. Може, ці люди мали на думці щось інше? Хтось хотів, наприклад, зробити гірше міністру оборони, зробити його винуватим за це. Тому що, як мені відомо, зовсім не Міністерство оборони організовує “бусифікації” на українських культурних заходах. Хтось, може, навпаки, хотів кращого, хотів показати суспільству, як українська влада мобілізує тих, хто не хоче служити, бо на фронті все непросто. 

Мобілізація - це справді відповідальна і потрібна історія. Ми ж бачимо, що війна затягується. І ті, хто нам обіцяв перемогу за два-три тижні, а потім за два-три місяці, а потім каву в Криму, очевидно, діяли безвідповідально. Наш ворог - це величезна держава з атомною зброєю, яку підтримують інші, ще більші держави, такі як Китай. Держава, яка хоче нас знищити й хоче зробити все, щоб нашої держави не було. 

Вистояти ми можемо, лише якщо наш дух буде дуже сильним, а наш дух - це і є наша культура. Це нас відрізняє від агресорів, від росіян. Вистояти ми можемо лише тоді, коли наше керівництво буде серйозним, продуманим і відповідальним. Якщо процеси мобілізації не будуть перетворюватися на безумні й бездарні шоу, а будуть проводитися системно. Адже можна було почати працювати одразу після повномасштабного вторгнення: достатньо було лише постанови Кабінету Міністрів і налагодження цифрового обліку тих, хто повинен служити. Все, що потім було зроблено в Резерв +.

Але ні, тягнули з законом понад рік. Кидали закон, як печену картоплю, від президента до парламенту, від парламенту до Кабінету міністрів. Всі боялися взяти на себе відповідальність і зараз бояться. А це питання є дуже важливим. Чому воно є важливим? На фронті дійсно не вистачає людей. Хлопці, які пішли на фронт, втомлюються. Вони хочуть бачити для себе якусь перспективу. Зрештою, вони хочуть бачити свої сім'ї, своїх дітей, своїх близьких. Вони не повинні бути рабами й жертвами ситуації, яка склалася. Вони хочуть знати, коли їх хтось замінить хоча б на якийсь період для того, щоб відпочити. Ні, вони готові воювати, боронити державу. Вони це роблять, Але ж здоров'я втрачають. Додому їм хоча б на якийсь час потрібно, а заміни немає. Заміни немає саме через те, що мобілізацію провалили. Ви думаєте, що після того, як оточили концерт Вакарчука, якось зловили там сотні людей? Ні, чотири особи з усіх цих тисяч. А шуму, а гаму, а скандалів, а в медіа інформації! Західні оглядачі розповідають про те, як недемократична українська влада ловить людей, якою є слабкою українська армія, якщо доводиться вдаватися до таких заходів. Західні уряди думають, а може, їм не треба давати зброю? Мабуть, вони приречені на провал, якщо саме в такий спосіб вони проводять мобілізацію. Люди, які чинять такі речі, дуже часто не думають про їхні наслідки.

Мобілізація, як я вже говорив, дійсно потрібна. І, як я вже казав, Резерв + мав свій позитивний ефект. П'ять мільйонів людей відразу зареєструвалися. Таким чином держава зрозуміла, де ці люди перебувають. Що заважає цим людям надсилати повістки? Якщо вони вже не з'являються, то тоді починати проти них справи, притягати їх до відповідальності, а не ловити на вулицях тих, хто пройшов резерв+, в кого все в порядку з документами, для того, щоб на наступний день скерувати на ВЛК, а ще через день відразу в Збройні сили. Це не вихід. 

Мобілізація - серйозна й відповідальна історія, пов'язана з роз'яснювальною роботою. Ну, хоча б нам показали ці навчальні центри, де готують людей. Готують їх добре, готують їх ефективно. Розповідали про історії мобілізованих бійців. Налагодили б цю систему, не говорили б про економічне бронювання - ще один великий абсурд нашої сучасності. Що таке економічне бронювання? Це ідея про те, що дехто, хто не хоче служити, зможе відкупитися. Очевидно, жодної соціальної справедливості в цьому немає. Хоча тверезі підстави для того, щоб бронювання було, очевидно є. Але кого потрібно бронювати? Є підприємства, які дають найбільше податків в наш бюджет, вони повинні працювати. Є підприємства, які виробляють зброю, вони повинні працювати. Є підприємства, які забезпечують наше життя - водоканал або міська каналізація - вони теж повинні працювати. Якщо чітко визначити список цих критичних і важливих для держави підприємств, критичних і важливих, з різних міркувань, але чітко їх визначити - їх буде не так багато. І ці люди мають бути заброньовані, незалежно від того, платить за них хтось чи не платить.

Натомість так зване економічне бронювання воно, очевидно, жодним чином не є справедливим. Цим бронюванням мало б займатися Міністерство економіки. Це їх робота визначити коло осіб, які чесно і які дійсно мали би бути заброньовані. А що ж робити з українською культурою? А українську культуру потрібно підтримувати, не лише до Вакарчука навідалися так звані “мобілізатори”. Зараз відбувається тур Івано-Франківського Національного театру з фантастичними виставами. Серед них “Солодка Даруся” за твором Марії Матіос. І от до них на театральні вистави приходять ці мобілізатори й лякають людей, лякають для того, щоб були порожні зали. Насправді, це просто боротьба з українською культурою. Є основа нашої духовності - культура і церква. От, ці місця, де не можна в жодному разі нікого ловити - це під церквою і під театром, чи під концертним залом, якщо там дійсно є культура українська, а не шоу, які далекі від української культури, які вчора ще були російськомовними. Це, звичайно, все не так важливо. Але справжня і хороша українська культура мають бути захищеними, тому що вони дають дух майбутнім солдатам і тим солдатам, які є на фронті. Вони сприяють мобілізації. Вони допомагають українцям усвідомити, хто такі українці. Але атака на українську культуру зараз - 100% є цілеспрямованою і навмисною. Різні причини може назвати той, хто придумав цю атаку. Але жодного логічного пояснення, чому вона потрібна, і як вона дійсно допомагає, мобілізації, ми не знайдемо і не побачимо.

Після таких атак збільшується кількість людей, які виїжджають з країни. Ви ж знаєте, що мами масово вивозять 17-18- річних хлопців. Ми можемо скільки завгодно засуджувати цих мам, говорити, що вони не праві, але кожен думає про майбутнє своєї дитини. І замість того, щоб вселяти в людей надію, замість того, щоб пояснювати людям, що патріотизм важливий, а Вакарчук чи театр Держипільського - вони саме це і роблять. Замість всього цього вони бачать поліціянтів або військових, або СБУшників, які б'ють людей і зіштовхують в буси. Від цього хочеться тікати. Такі дії насправді безпосередньо схожі на диверсію проти української держави. Інша справа, коли проводять перевірки серед тих людей, які ганяють гучно на автомобілях вночі по місту, які збираються на різноманітні тусовки в клубах, далеких від культурних або ще якихось цінностей. Збираються вони там тому, що дуже часто це діти багатих людей, мажори, як кажуть, які сподіваються на те, що їм нічого за це не буде. Коли туди приходять з перевіркою документів, суспільство це сприймає абсолютно нормально, тому що суспільство вважає, що всі перед законом мають бути рівними. І якщо одні служать, то чому інші повинні розважатися? Але в жоден спосіб всі ці дії не повинні стосуватися української культури. 

Я сподіваюся, що і Міністерство оборони, і Міністерство культури, й інші державні органи зможуть це пояснити тим, хто ініціює такі видатні, непродумані й відверто шкідливі речі.

Про автора. Микола Княжицький, журналіст, народний депутат України

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів чи колонок.