Берлінський раунд мирного процесу

Безперечно, берлінські зустрічі зміцнили переговорні позиції України — це теж гарна новина.

Водночас у заяві лідерів зафіксовано п’ять критично важливих прогалин, які неможливо залишати поза увагою:

• відсутність чіткої згадки про відновлення територіальної цілісності як обов’язкову основу миру;
• спроба зафіксувати у порушення нашого суверенітету зовнішнє втручання у формування чисельності ЗСУ, що має залишатись виключним правом України;
• відсутність пунктів про міжнародну відповідальність РФ за воєнні злочини та злочини проти миру;
• невизначеність із моделлю міжнародної миротворчої присутності;
• відсутність переліку вимог до кроків Росії для досягнення миру на кшталт припинення вогню, припинення нападів на критичну інфраструктуру, відведення військ, створення демілітаризованих зон, звільнення військовополонених та цивільних заручників тощо.

Маємо пам’ятати, що прогрес у досягненні миру залежить не лише від здатності України, Європи та США досягти спільного бачення щодо умов завершення війни.

Реальний прогрес полягатиме у тому, щоб змусити агресора погодитись на припинення вогню та мирний план. І це вимагає не лише ознайомлення Кремля з берлінськими напрацюваннями союзників, а посилення тиску на агресора стати на ці умови.

Поки Кремль вважає, що зберігає стратегічну ініціативу і може примусити Україну капітулювати, його інтерес до компромісу мінімальний. Тому головне завдання Заходу — змінити стратегічний баланс, змусивши Москву сприймати переговори не як інструмент реалізації своїх вимог, а як єдиний шлях уникнення поразки.

У цих складних переговорах недоцільно говорити про те, що ніби 90 відсотків угоди вже завершено. У переговорах з Москвою діє єдиний принцип "нічого не погоджено, поки все не погоджено". Вимоги Путіна  до України, до США, до Європи не змінились з кінця 2021 року. 

Переговори та війна триватимуть доти, доки або Захід не змусить Кремль погодитися на справедливий мир, або Захід не відмовиться від власних принципів. Третього варіанту не існує.

Якщо Захід не планує капітулювати, тоді єдиний шлях — це тиск.

Найближчим часом це тиск через:

• жорсткий ультиматум Путіну з боку Трампа та готовність Білого дому на рішучі санкційні заходи проти російської економіки та військової машини;
• нові пакети військової допомоги Україні з боку США та Європи, включаючи далекобійні ракети "Томагавк" та "Таурус";
• сильний та амбітний 20-й пакет санкцій ЄС проти Росії, а також посилення санкцій проти союзників Росії; 
• схвалення політичного рішення Європейською Радою 18-19 грудня щодо надання Україні "репараційного кредиту" коштом заморожених російських активів.

Рухаючись треком мирного процесу, маємо зміцнювати українські спроможності вести ефективну боротьбу проти агресора — військова, економічна та демократична стійкість.

Україна приречена на довгострокове протистояння та боротьбу з Росією за власне існування як незалежної суверенної держави.

І у цій боротьбі важливими є два елементи: сильні ЗСУ та гарантії безпеки наших партнерів.

Гарантії безпеки мають бути юридично зобов'язальними й передбачати гарантію застосування сили у разі нової агресії. Лише Стаття 5 НАТО забезпечує таку дієвість. 

Будь-які "квазі-гарантії", побудовані на політичних обіцянках, не узгоджуються з позицією нинішньої адміністрації США та не створюють реального стримування.

Якщо Україна має розглядати мирні домовленості, то спочатку маємо бачити: консолідовану позицію Конгресу США, підписані юридично зобов'язальні гарантії, чітко визначені механізми та способи реагування в разі агресії. Лише після цього можливе винесення угоди на суспільне обговорення.

Європейські гарантії безпеки у небі та на морі також навряд чи можуть бути ефективними без американського компонента. Показовою є позиція НАТО щодо перехоплення російських дронів над своїм повітряним простором: уникнення ескалації ставиться вище за активне стримування. Чи слід розуміти, що європейці гарантують збиття власними повітряними засобами російських ракет і дронів, які атакуватимуть Україну?

Тому важливо, щоб майбутні гарантії безпеки були реалістичними, а не декларативними.

Ми підтримуємо президента в переговорах щодо завершення війни на справедливих для України умовах, але президент не має жодного мандата на поступки, які суперечать Конституції України та волі українського народу.

Будь-які рішення щодо миру можуть ґрунтуватися лише на легітимних процедурах. Жодних рішень, ухвалених під тиском або постфактум. Вибори й референдуми можливі лише за умов дотримання міжнародних демократичних стандартів, без маніпуляцій та без нав’язаної рамки. Домовитись в кулуарах про долю України, а потім поставити народ перед фактом і маніпулятивним вибором на референдумі — це неприйнятно. 

Будь-які вибори мають відповідати демократичним стандартам, а не ситуативним домовленостям. Вільні, чесні та прозорі вибори — це гарантія нашої демократичної безпеки, нашого майбутнього як повноправного члена Європейського Союзу. Питання не в легітимності виборів чи легітимності результату — питання в стандартах демократії та справжній волі народу, а не політичних маніпуляціях.

Джерело

Про автора: Костянтин Єлісєєв, український дипломат. Надзвичайний і Повноважний Посол України.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.