БЗВП і приватна ініціатива

Наскільки складно покращити БЗВП?

Глянемо з фінансової сторони, чи є тут потенціал. Відкриті джерела містять певні дані з приводу того, у яку суму обходиться підготовка солдата. 

Сухопутні війська у грудні минулого року нам повідомили, що з розрахунку на одного рекрута:

• на умундирування виділяється майже 100 тисяч гривень
• на боєприпаси -  75 727 гривень
• 5681 гривня — на продовольство.

Тут явно не все, бо не враховано:

• зарплати інструкторів та іншого персоналу
• "розхідники" на кшталт матеріалів на такмед тощо
• спорудження, ремонт й утримання полігонів і місць проживання
• видатки на логістику
• ще багато чого.

Крім того, і тут це вже моя (звісно ж!) суб’єктивна думка, що цей кошторис, уже озвучений у рамках 180 тисяч, зовсім не так тратиться, як задумано.

Як правило, значна частина заявленого не видається. Дійсно, є випадки, коли можна отримати нормальний спальник, зимову форму, наколінники-налокітники тощо. Але буває, коли це все не видається, і таких випадків багато. Нагадаю, зараз належного нагляду за дотриманням законодавства в армії немає, тож все на совісті командирів.

Читайте також: Україні не потрібні дроноводи?

Щобільше, якщо ці 100 тисяч віртуально дати в руки рекруту разом із можливістю самому вибирати, від якого постачальника одягу та обладнання можна брати ці товари, то виявиться, що як мінімум придбане буде якіснішим. Про це є відповідна петиція.

Але ще більшу перспективу надає сума в 75 тисяч на набої. Навіть якщо брати ціни на аналогічні набої у роздрібному ринку, то це, грубо кажучи, 1800-2000 пострілів. Мені невідомі навчальні центри, де у потоку рекрутів є такий настріл. Радше мова може йти про цифри на порядок менші. На порядок — це у 10 разів, якщо хто не в курсі.

Тільки глянувши на оці статті витрат, можна побачити, що внаслідок невеликих управлінських рухів якість БЗВП може зрости значно навіть за такі самі кошти (знак оклику).

***

Але тут напівзаходи не потрібні. Потрібно дати можливість керованим досвідченими ветеранами приватним навчальним центрам навчати рекрутів. За принципом, який зараз реалізовано в медицині, "гроші ходять за пацієнтом" - гроші мають ходити за рекрутом. 

Бо зараз ми маємо стандартну ситуацію неефективного державного менеджменту. Коли рекрутам штампують військову професію "піхотинець" без справжніх навичок стрільби, такмеду тощо. І потім у тих же напівлегальних приватних навчальних центрах, або на власній базі фронтовим частинам доводиться донавчати бійців сучасній війні. Відволікаючись від основної бойової роботи, витрачаючи час і ресурси. Котрі перед цим держава виділила, але не змогла як слід застосувати.

А буває ще гірше — коли командир діє формально і посилає цих, по факту недонавчених і ненатренованих, людей у бій, дивлячись виключно на запис про БЗВП у військовому квитку. І хто такого командира в нас покарає на цьому світі? 

Читайте також: Хто відповідає за мобілізацію?

На скромну думку автора цих рядків, армія теж може чудово тренувати. Але слід влаштувати конкуренцію з об’єктивним контролем між самими центрами, де проводять БЗВП, і допустити сюди приватну ініціативу. Приватники, я впевнений, якщо покажуть хороші результати, зможуть залучити спонсорські кошти й тим самим ще покращити підготовку. І крім того, є перспектива продавати наш бойовий досвід іноземцям із союзних країн. На жаль, зараз БЗВП у його нинішній версії — це одна з найпотужніших причин для того, що іноземцям до нас не хочеться йти. 

Але ніхто нам не заважає зробити цю підготовку якісною, просувати її як послугу на міжнародному ринку, тим самим здобуваючи і додаткові кошти, і престиж та вплив нас як країни. Якщо підійти до цього з розумом, Україна може стати №1 на світовому ринку підготовки солдатів, бо такого досвіду, як у нас, крім наших ворогів ні в кого немає.

Як завжди, розголос у таких питаннях сприяє.

Джерело

Про автора. Ігор Луценко, журналіст, воїн ЗСУ

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.