Чи потрібна у Міноборони посада заступника зі зменшення втрат

Зараз зменшенням втрат цілеспрямовано не займається ніхто.

Ой, ну звісно, самі воюючі підрозділи за принципом "порятунок потопельників = справа рук самих потопельників" намагаються вижити, це природний процес. І, власне, вони винаходять винаходи та формують тактики, котрі зберігають життя.

Але вони не можуть робити все, що треба робити для порятунку життів. Приміром, вони не можуть зібрати статистику по всьому фронту, щоб мати чіткий аналіз. Таку статистику, як причини втрат серед операторів ФПВ чи типологію уражень під час логістичних операцій. А також вони не можуть мобілізувати весь ресурс тилу на блискавичне масштабування найкращих практик. 

Без такого суцільного аналізу, а ще важливіше – без розуміння, куди найскоріше треба тратити ресурси держави, щоб зменшити втрати на фронті, ця робота низових солдатів є набагато менш ефективною, ніж могла б бути за допомогою міністерства.

Читайте також: Ротація. Як її організувати?

Ще раз усвідоммо: наші держструктури – діти страшної радянської системи, котра націлена на безжальне знищення своїх же людей ради поставлених завдань. Цей підхід невидимим чином лишається прошитий у тисячах писаних і неписаних правил, котрі визначають діяльність наших урядових і військових структур. Де втрата особового складу є традиційно ознакою доблесті, а не страшним злочином. 

Відтак, лише совість окремих чиновників та командирів є нашою надією нині, але скільки їх таких, совісних? 

***

Аналіз, статистика, математика, дослідження, збір даних – цим не займається зараз ніхто, крім кількох невеликих колективів ентузіастів. Четвертий рік воюємо не на цифрах, а на характері та на іноземній доброті. 

Але ж саме для цього існує апарат управління військами, де Міноборони – це головний двигун і кермо!

Кожна одиниця у зменшенні бойових втрат – це пропорційно зменшення втрат через СЗЧ. Одне порятоване життя – і у війську залишаються 2, 3 додаткових бійці, вони не тікають, бо бачать, що шанс вижити більший. І ці 2 чи три бійці працюють і, своєю чергою, рятують ще життя. 

А головне – треба, щоб сама система боялася втрат. Бо зараз їх ніхто не боїться. Крім жменьки сумлінних.

Джерело

Про автора. Ігор Луценко, журналіст, воїн ЗСУ

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.