Чи треба Путіну тиснути на Лукашенка, щоб той відкрив "другий фронт"?

Ми достеменно не знаємо, про що говорили Путін і Лукашенко минулих вихідних. Ледь не вперше в історії ці двоє після дводенних переговорів не видали жодної інформації. Тож у фейсбуці одразу вирішили: Путін таки дотиснув, тепер росіяни знову підуть на Київ, а з Білорусі полетять ракети та дрони по Західній Україні.

Але перевірмо, наскільки ці страхи відповідають реальності.

Згадаймо хронологію подій останніх тижнів. Спочатку Лукашенко заявляє про зустріч із "представниками Зеленського". Згодом Зеленський повідомляє, що через "друзів Путіна" передав нові пропозиції щодо миру. Одразу після цього Лукашенко летить до Путіна. Офіційних заяв немає, але після зустрічі Путін дає інтерв’ю, в якому заявляє, що Україна пропонувала припинити удари вглиб обох країн, але він відмовився. Також для контексту можна додати нещодавню телефонну розмову Лукашенка з Макроном та таємний візит голови французької розвідки до Мінська.

Усе вказує на те, що Україна разом із європейцями намагається залучити Лукашенка як посередника. 

Нагадаю, минулого року схожий трек промацував Дональд Трамп. Тоді Кіт Келлог зустрічався з Лукашенком і теж випромінював оптимізм. Навряд чи хтось вірить, що Лукашенко здатний зупинити Путіна, але саме так і працює дипломатія: якщо є хоча б мінімальний шанс використати навіть токсичні контакти заради результату, його обов’язково використають.

Читайте також: Про що не домовилися Путін з Лукашенком?

А чи треба Путіну взагалі тиснути на Лукашенка, щоб той відкрив "другий фронт"?

Сьогоднішня Білорусь є "тихою" тиловою базою Росії. Місцеві НПЗ безперебійно постачають пальне на російський ринок, заводи ремонтують військову техніку, через країну йде критичний "сірий" імпорт. При цьому по білоруській військовій інфраструктурі не завдаються удари. 

Тобто Білорусь для Росії зараз виконує приблизно ту саму роль, що й Польща для України, — безпечна тилова база, яка поряд, але по якій не завдаються удари. Усе це миттєво згорить, щойно Мінськ активізує участь у війні.

При цьому Росія не отримує жодного реального підсилення. Білоруська армія не має актуального бойового досвіду. Кадри з останніх білоруських навчань доводять: їхні Збройні сили досі готуються до війн минулого століття — з колонами техніки та концентрацією сил на малій площі. Все те, що на сучасному українському фронті є чистим самогубством, білоруси досі відпрацьовують на полігонах.

Єдиний спосіб ефективно використати білоруську армію — це повністю її розформувати, а військових розподілити по російських підрозділах. Росія отримає близько 50 тисяч штиків, але Білорусь повністю втратить армію без жодного пострілу. 

Зрозуміло, що Лукашенко на це не піде за жодного сценарію. При тому, що 50 тисяч — це середня кількість втрат РФ за кожні півтора місяця. Не так багато, щоб заради цього жертвувати білоруською тиловою базою.

Цей перелік можна продовжувати до нескінченності. І про те, що Росія та Білорусь не мають військових навіть для повторення невдалого наступу 2022 року. І про те, що розміщення в Білорусі пускових установок для ракет та дронів гарантовано призведе до українських ударів у відповідь, з перспективою знищення білоруської промисловості та інфраструктури за декілька тижнів.

Тобто у Кремля немає жодних причин вимагати від Мінська більшого, ніж він має зараз. В уяві Путіна все й так іде "за планом" — його армія "успішно" просувається на всіх фронтах і скоро візьме Суми, Запоріжжя та Малу Токмачку.

Упродовж останніх декількох місяців ми бачимо, як Лукашенко всіма силами намагається не бути втягненим у війну. У відповідь на жорсткі заяви з боку України він або відмовчується, або навіть перепрошує. Показово, як після нещодавнього удару дроном по білоруському автобусу Лукашенко прямо заявив, що дрон український, але хто атакував — не знаємо, тож проведім розслідування. 

Усе це дає підстави для висновку, що ніякого "білоруського фронту" найближчим часом не буде. І при цьому немає жодної реальної ознаки того, що хтось насправді хоче його створити.

Джерело

Про автора. Микола Княжицький, журналіст, народний депутат України

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів чи колонок.