Чи вимагає Залужний півмільйона мобілізованих?

Ідея в тому, що Залужний хоче 500 тисяч людей, а президент каже, що це забагато.

Але я не розумію, в чому тут проблема.

По-перше, ми ніколи не чули від самого Залужного, що йому потрібно 500 тисяч людей. Ніколи.

Але навіть якщо так. То що? Залужний у цій моделі виконавець. Політики — розпорядники ресурсів. Виконавці завжди вимагають ресурсів на повну. Проте їхні бажання ніхто ніколи не задовольняє. Це ж як у бізнесі.

Як це працює? Виконавець каже, скільки йому ресурсів потрібно. Розпорядники ресурсів ніколи не задовольняють ці запити. Чи мова йде про людей, чи про гроші, чи про час. Вони лишень кажуть, що з ресурсами є обмеження. І працювати треба в рамках цих обмежень.

Читайте також: Про відставку Залужного говорить весь світ, суспільство вимагає пояснень, - підсумки тижня від Миколи Княжицького

А далі вже виконавець приймає рішення: буде він працювати в рамках цих обмежень чи ні. І якщо він не може забезпечити результат, то відмовляється від проєкту. Звільняється. І йде.

Або працює на результат.

У статті Залужного на CNN видно, що він приймає цю обмеженість ресурсів. І каже, що знає, як в таких умовах досягти результату. То ж виконавець приймає умови задачі, які йому встановлює розпорядник ресурсів.

Читайте також: Стаття Залужного в CNN: тепер Головком за власним бажанням не піде

Наявність різних поглядів на розв'язання будь-яких задач у дорослому світі — це ок. Дуже дивно, коли люди з тобою у всьому згідні й бачать лишень твої успіхи й у всьому з тобою погоджуються. В такому разі якраз і треба ставити питання про їх мотивацію. Конфлікти — це добре. Особливо якщо вони не переходять на персоналії. І в сучасному світі, у світі компаній і корпорацій, безліч дорослих людей працюють один з одним, не маючи причому симпатій один до одного. Бо є задача. Є робота. А емоції можна залишити для свого приватного життя.

Тому мобілізація не може бути причиною звільнення Залужного. Приводом — так, але не причиною. І звільнення людини, яка має найвищий рівень довіри в суспільстві та армії під час війни через персональні симпатії, є не розумним рішенням, яке породжує занадто багато ризиків. Кучма свого часу звільняв міністрів "за створення власного політичного іміджу", але тоді не було війни й на кону не стояло так багато.

Коли на кону майбутнє країні, не варто думати про політичні амбіції. Бо це як з ковбасою і свободою. Бо якщо обрати політичні амбіції, може статися, що не буде ані країни, ані політичного майбутнього. А цього б нам всім дуже не хотілося.

Джерело

Про автора. Сергій Фурса, інвестиційний експерт, блогер.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.