Чому Росія масово атакує цивільну інфраструктуру і дітей?

Постійні жорстокі напади мають на меті викликати в українців почуття безнадії та страху за своє майбутнє і майбутнє своїх дітей, а також будь-які інші нераціональні та емоційні реакції. Аж до пошуку провини в собі, у своїх співгромадянах, військових, державі. Щоб послабити українське суспільство, знизити моральний дух армії (яка нічого не може вдіяти з терором у тилу), і змусити керівництво країни до примирення на умовах, вигідних Путіну.

Вони хочуть, щоб нашою реакцією було заціпеніння чи втеча. Або від реальності, або з країни. Однак, попри всі зусилля Росії, українське суспільство демонструє надзвичайну стійкість. Це руйнує плани Москви і затягує конфлікт, у якому Росія не може досягти успіху виключно військовими засобами.

Крім цієї стратегії дестабілізації, яка має роз’єднати суспільство і армію, Кремль розраховує, що уряди Європи і Америки будуть тиснути на Україну, щоб просувати переговори для замороження конфлікту на вигідних для Росії умовах. Чому це саме так має спрацювати на західні уряди? Путін намагається довести, що Росія готова йти до кінця, не зупиняючись перед жодними моральними обмеженнями.

Основною причиною, чому Росія вдається до масових атак на цивільних, є її нездатність досягти воєнної перемоги на полі бою. В умовах тривалої війни Кремль стикається з вичерпанням власних резервів, що обмежує можливість продовжувати наступальні операції.

Читайте також: "Зєля, виводь вайска!": Курсько-Покровська інформаційна битва

Так, їхній потенціал на Донбасі теж рано чи пізно вичерпається. Як наслідок, Москва змушена звертатися до тактик терору, щоб досягти бажаного результату гібридно. На яку логіку вони спираються? На логіку КДБ, звідки походить Путін і майже все його оточення. І якою школою вони керуються.

Так от. Одним зі стовпів роботи КДБ було рефлексивне управління. Рефлексивне управління - це така методика примусу ворога до ухвалення рішень на основі маніпуляції його сприйняттям, мисленням  і вибором. Рефлексивне управління навʼязувало дії, маніпулюючи даними та умовами, в яких оперують опоненти гебні. Думаю, не треба пояснювати, що доба Інтернету відкрила для цього способу маніпуляції величезне поле можливостей. 

Застосування — найширше. Політика, війна, дипломатія і навіть економіка. КДБ активно використовувало рефлексивне управління як метод впливу на дії та рішення противників під час холодної війни. Поточний російський режим же ж навіть не нащадок СРСР чи Російської імперії, він нащадок саме КДБ. 

Вони активно застосували це проти російського суспільства, проти західного суспільства і політиків, проти України всі роки існування путінського режиму. Бо можуть, вміють, практикують. Рефлексивне управління було і залишається ключовим інструментом для того, щоб супротивник робив "добровільні" помилки, які підривали його власну стратегію або забезпечували перевагу для КДБ, ФСБ чи їх держав.

Читайте також: Бумеранг, який, на жаль, повертається

В рамках цієї стратегії вони будуть провокувати нас і партнерів на емоційні та незважені реакції, на дестабілізацію і помилкові рішення. Їх завдання — максимально розіграти цю карту до виборів у США.  Максимально деморалізувати Україну, досягти всіх можливих успіхів на фронті й продемонструвати світу свою "непереможність”. Так, вони все ще розраховують на перемогу свого кандидата і те, що Україну примусять до капітуляції на тлі їх успіхів і аури "непереможених”.

Наше завдання і завдання цивілізованого світу — витримати цей безпрецедентний кривавий психологічний тиск. Найкращою можливою відповіддю для нас всередині України буде працювати на перемогу і не впадати у відчай. Найкращою відповіддю партнерів буде дати Україні більше зброї та зняти усі дурнуваті обмеження, щоб знищити російський військовий потенціал.

Але як би довго партнери не ухвалювали потрібні рішення, наше завдання — не впасти під цим кривавим психологічним тиском. Не втратити розум. Як би важко це не було.

Джерело

Про автора. Юрій Богданов, публіцист, спеціаліст зі стратегічних комунікацій у сфері бізнесу, державного управління та політики

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.