Чому сміятися з росіян можна і треба

Принаймні в деяких своїх проявах їхня велика культура таки так смішна. Ми над нею не сміялись хіба що за інерцією. 

Чому в СРСР можна було сміятись за етнічною ознакою над ким завгодно, крім русскіх? З трибун партійці віщали про інтернаціоналізм, а за столом у вузькому колі розповідали анекдоти про євреїв чи молдован. Таким чином стверджувалась символічна перевага певної (не)культурної спільноти над іншими. 

Нервова реакція Кремля на указ Зеленського походить від розуміння, що цю перевагу втрачено.

У тому нема жодної ксенофобії; з точністю до навпаки, сміються над тими, кого вже не бояться. Чукчі 100+ років наводили жах на потенційних колоністів, і визнали зверхність царів суто символічно. Московити змогли їх перемогти вже в часи СРСР, спочатку застосувавши авіацію, потім заборонивши шаманізм і примусово закривши дітей чукчів в інтернати. Останніми залпами цієї війни були підсаджування корінного народу на алкоголь і анекдоти. Особливо часто їх розповідали персонажі, які не бачили жодного живого чукчі.

Читайте також: Парад "перемоги" у Москві. Українські сценарії

Карикатурні малороси, бандити та рагулі, в яких замість своєї мови був прикольний акцент, це також загальне місце в совітському маскульті. Зрештою, і в Московській федерації після 1991 цю традицію продовжено. 

ОК, вони нас так уявляють. То і ми їх можемо уявляти по-своєму. Реалістична картина московитського соціума потрібна дослідникам і військовим. А для решти вона цілком може бути трохи гротесковою. Сосєдушкі дають для того достатньо приводів.

Людині властиво боятись, коли страшно. Властиво сміятись, коли смішно. Ненависть теж одна з базових емоцій, яка вперше документально згадується в давньоіндійських трактатах, написаних 2200+ років тому. Ще одна фундаментальна емоція людини за тими ж трактатами — героїзм. Коли згадку про реальних героїв заміняють стриптизом у військових одностроях і парадами немовлят у возиках з танковими дулами, це знецінення героїзму і відсутність художнього смаку.  Ставитись до того з огидою, чи з гумором — ваше власне рішення. Якщо маєте сумніви, можете послатись на мене. Психолог дозволив.

*Публікується зі збереженням стилю автора

Джерело

Про автора. Віктор Пушкар, соціальний психолог

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.