Чому ВПО не можуть купити квартири? Вся правда про “єВідновлення”

Програма “єВідновлення” працює лише на папері. А що робити тим, у кого житло залишилося на окупованій території?  Чому влада досі не вирішила цю проблему? Чи є шанс на зміни?

Нещодавно прем'єр-міністр України Денис Шмигаль заявив,  що уряд виділив 15 мільярдів гривень на компенсацію за знищене житло. Це означає, що близько десяти тисяч родин отримають нове житло через програму “єВідновлення”.

Здавалося б, прекрасна ініціатива - 15 мільярдів - значна сума. Тим більше, що це прорив після того, як при ухваленні бюджету на 2025 рік Кабмін взагалі не передбачив ні копійки державних коштів на єВідновлення. 

Лише після публічного скандалу, який підняли народні депутати, влада була змушена повернути цей пункт у бюджет.
Добре, що уряд зрештою змінив рішення і тепер намагається допомогти ВПО.  Але що ж не так із цією заявою?

По-перше, десять тисяч квартир, які пообіцяв прем’єр, — це мізер у порівнянні з реальними потребами, адже власного житла потребують близько мільйона ВПО. Однак Кабмін досі не спромігся розгорнути масове будівництво доступного соціального житла, до чого я закликаю владу вже третій рік.

По-друге, навіть ці крихти не зможуть отримати люди з тимчасово окупованих територій, адже такими є умови програми. Тобто, якщо ваша хата згоріла в Бучі, Ірпені чи Гостомелі, ви ще можете спробувати отримати компенсацію. Але якщо ваше житло в Маріуполі, Мелітополі чи Бахмуті – шансів немає (бо немає можливості підтвердити втрачене житло на окупованих територіях). Це звучить як вирок для сотень тисяч людей, яким просто не залишили вибору. Це - несправедливо, це - дискримінаційно, але найгірше – за три роки уряд навіть не спробував виправити ситуацію. 

Одразу після заяви прем’єра президент також пообіцяв: кожен, хто потребує, отримає житло. І дав Кабміну два тижні на підготовку програми, хоча вона мала бути написана ще у 2022 році й уже давно реалізовуватися. Але два тижні минуло, а програми досі немає.
Але що вже говорити про ВПО з окупованих територій, якщо навіть програма “єВідновлення”, яка запрацювала лише через рік після вторгнення, досі не працює ефективно. Чому? Тому що компенсації — мізерні, суми абсолютно не відповідають ринковим цінам. І знову виходить, що це зроблено для галочки, а не для людей.

Яскравий приклад — Гостомель. У модульному містечку, збудованому поляками, зараз живе близько сотні людей. Їхні будинки зруйнувала російська артилерія.  Але за компенсацію від “єВідновлення” можна хіба що купити вікна й двері. Тільки от куди їх ставити?

Три роки тому Любов Мудренко однією з перших у Гостомелі побачила ворожий десант.  Коли росіяни зайшли в місто, всіх місцевих, хто не встиг втекти, зігнали в підвал. Там вони провели більше ніж місяць. І саме там, у темряві й холоді, Люба чула, як окупанти нищать її будинок. Спочатку Люба з невісткою орендували будиночок, а згодом, коли поляки звели модульне містечко, вона переїхала туди. 

Два роки тому держава почала видавати сертифікати за програмою “єВідновлення”, і Люба вирішила отримати його замість зруйнованої двокімнатної квартири.  Та коли дізналася про умови – була шокована. Любі та її невістці запропонували 800 тисяч гривень, але щоб купити нове житло, потрібно як мінімум удвічі більше. Жінка була змушена відмовитися від цих грошей, бо просто не має, звідки взяти решту суми.

90-річній Галині Хотєєвій запропонували сертифікат  лише на 400 тисяч гривень... Чи можна під Києвом купити хоча б однокімнатну квартиру за 10 тисяч доларів? Питання риторичне.

Жінки нарікають: влада займається популізмом. На словах роздають тисячі сертифікатів, а на ділі за них неможливо нічого придбати.
Дехто змушений погоджуватися на цей державний грабунок: великі сім’ї купують маленькі однокімнатні квартири, бо іншого виходу просто немає. Суми компенсацій уряд просто бере зі стелі — вони зовсім не відповідають реальним цінам на житло.

Була надія, що ситуація виправиться зі створенням нового міністерства. Я був першим, хто запропонував утворити Міністерство демографії та діаспори, яке б об’єднало всі демографічні проблеми, нині розпорошені між різними відомствами.

Влада взяла мою ініціативу, але, як завжди, формально — просто перейменували старе Міністерство реінтеграції. Тепер, за словами самих біженців, стало тільки гірше: хаос і безлад у демографічній політиці лише посилилися.

Цей безлад потрібно припиняти. Після завершення війни або навіть під час стратегічної паузи до країни повернуться мільйони українців.

Європа вже згортає соціальні програми - статус тимчасового колективного захисту добігає кінця. Не всі за кордоном знайшли роботу, не всі інтегрувалися, не всім подобається жити на чужині. Але куди повертатися цим людям, якщо їхнє житло залишилося на окупованій території? А влада за три роки не дала ради навіть внутрішнім переселенцям. 

Як це змінити? Я маю план: ще з літа у парламенті лежить написаний мною законопроєкт “Про основи державної демографічної політики”.  У ньому йдеться не лише про стратегію демографічної політики, а й про реальні інструменти змін. Зокрема, про створення спеціального Фонду, який має запустити масове будівництво соціального житла.

Владі достатньо просто дати вказівку своїм депутатам проголосувати за цей законопроєкт. Часу лишається все менше. 

Джерело 

Про автора. Микола Княжицький, журналіст, народний депутат України

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів чи колонок.