Чому я буду голосувати за повернення повноважень НАБУ і САП

Ні, не тому, що я вважаю роботу НАБУ ефективною. Вигадана справа проти Володимира Омеляна, домовленості зі слідством для одних і відмова домовлятися з іншими, сама закритість антикорупційної системи — усе це відкриває поле для зловживань.

Я не вважаю корупцію найважливішою проблемою й скептично ставлюся до діяльності деяких "антикорупційних активістів", які у такий спосіб імітували "бурну діяльність", щоб отримати фінансування від партнерів. Але зараз час, коли їхню часто спекулятивну діяльність можна вважати виправданою.

Ця дивина сталася через те, що влада принесла у жертву власній жадобі європейське майбутнє й незалежність України. Бо в усьому є межа.

Незалежність НАБУ і САП була умовою для безвізу. А зараз вони стали умовами надання нам фінансової допомоги й відкриття кластерів для прийняття до ЄС.

Вірніше, після скандалу у парламенті євроінтеграцію поставили на паузу. Чому це відбулося? Угорщина та інші країни, які грають під дудку Москви, вирішили розділити шлях до ЄС України й Молдови. Тобто Молдова готова до процесу, а Україна — ні.

Деякі країни, зокрема Польща (але не тільки), досі ветували ці пропозиції Угорщини. Після ухвалення закону про підпорядкування НАБУ і САП владі вони вже не будуть ветувати розділення кейсів. Наша євроінтеграція стоятиме на паузі.

Проблема в тому, що навіть у дружніх нам країнах, таких як Польща, багато політиків під впливом суспільних настроїв вважають, що прийняття України до ЄС створить для них конкуренцію. Виступати проти євроінтеграції вони не будуть, але якщо ми самі даватимемо підстави — як-от невиконання копенгагенських критеріїв — її просто зупинять. Це саме й відбувається. Але влада цього не усвідомлює.

Читайте також: Політика нашої влади суперечить логіці Європейського Союзу

І не лише тому, що хоче закрити справи Міндіча й Чернишова.

Маючи контроль не лише над СБУ, ДБР і поліцією, а й над антикорупційними органами, влада не лише, як вона вважає, захистить себе, а й зможе переслідувати опозицію. Ілюзія така в них є.

Щоб це зупинити, ті, хто відстоює демократію в Україні, не повинні діяти "партійно", а мають захищати цінності спільно.

Звичайно, потрібно відновити трансляції Верховної Ради. Очевидно, потрібно захистити від тиску влади власника УП Томаша Фіалу і рекламодавців "Української правди" та NV.

Але також необхідно негайно зняти санкції з Петра Порошенка й загалом з усіх громадян України, на яких ці санкції накладаються лише для того, щоб забрати бізнес або позбавити політичного впливу.

Очевидно, що потрібно негайно повернути в ефір "Еспресо", "Прямий" і "Пʼятий". Їх незаконно, по-бандитськи вимкнули з ефіру. Бо якщо можна вимикати ці канали, то чому не можна закривати "Українську правду"?

Демократія — це верховенство права і рівність усіх перед законом. І якщо влада цього не усвідомлює, то демократичні політики, журналісти й громадськість повинні спільно — незалежно від політичних поглядів — відстоювати демократію для всіх, а не лише для себе.

Ось ще один приклад. Син бізнесмена Костянтина Жеваго є опосередкованим співвласником каналу "Еспресо". Проблема "Еспресо" не в опозиційності — бо за даними ІМІ канал працює за журналістськими стандартами, — а в непідконтрольності. А все ж контролювати потрібно. Тому на Жеваго потрібно "тиснути".

Читайте також: Знищення антикорупційної системи — це знищення європейського майбутнього

Є й інші причини: це ж так красиво — "боротися з олігархами", привласнюючи під цим приводом їхнє майно. Тим більше, коли можна без суду, слідства й пояснень накладати санкції на громадян України.

У "роботі на Росію" можна звинуватити будь-кого: від директора НАБУ до Президента. І доводити нічого не потрібно.

Того ж Жеваго черговий раз звинуватили в роботі на Росію через нібито співпрацю підприємства "Артеріум" із росіянами. Директора львівського заводу "Галичфарм" кинули за ґрати.

Його кілька днів тому звинуватили у пособництві державі-агресору й взяли під варту без права вийти під заставу.

Одразу після повномасштабного вторгнення українське підприємство відмовилося від роботи в Росії. Вийшло з усіх проєктів, у тому числі відмовилося від зареєстрованих у Росії власних брендів, що фактично ставить хрест на будь-яких спробах коли-небудь у майбутньому повернутись на російський ринок. Нічого іншого й не можна було очікувати від львівської фірми, і саме це зробив 2022 року директор "Галичфарму" Олександр Блонський.

Але як має деградувати українська правоохоронна система, щоб у цьому побачити пособництво Росії у війні проти України?! Це могло б виглядати як маячня, якби не було нашою реальністю, яка відбувається в Україні просто зараз.

"Найчесніший" з усіх українських судів — Печерський районний суд — за клопотанням СБУ вирішив заарештувати львівського бізнесмена за те, що, відмовившись від російського ринку, він, начебто, завдав шкоди Україні й сприяв Росії вести війну.

Пособництво державі-агресору — це надзвичайно тяжкий злочин. Мінімальний строк — 10 років. Очевидно, якщо людина дійсно допомагає Росії воювати проти України, тут немає питань.

Читайте також: Якщо НАБУ незалежне, то виходить, що інші силовики залежні?

Але що може більше дискредитувати СБУ та всіх правоохоронців України разом, як наклеювання порожніх, нічим не підтверджених ярликів у пособництві Росії на людей, які роками будували свою репутацію?

Очолювана Олександром Блонським львівська компанія "Галичфарм" після початку повномасштабного вторгнення передала на потреби ЗСУ та шпиталів допомоги на загальну суму 55 мільйонів гривень, має численні відзнаки й подяки від Міноборони, лікарень, місцевих громад тощо. Навіщо руйнувати репутацію людини, звинувачуючи безпідставно у важкому злочині проти України?

Як можна настільки не поважати авторитет працівників СБУ, які щодня вчиняють подвиги на фронті та за його межами, щоб у тилу знецінювати їх такими безглуздими діями?

Ми звикли читати подібне у матеріалах про те, як ФСБ кидає за ґрати невинних людей у Росії. Але те, що українські правоохоронці можуть робити те саме — використовувати рівно такі ж ФСБшні прийоми вже в нашій країні, — це абсолютно неприйнятно!

Війна йде за те, щоб не привести сюди Росію. І ми не маємо жодного права допустити вирощування Росії в мініатюрі у нашому тилу — руками наших власних структур, які за означенням мають охороняти закон, а не будувати українську версію ФСБ.

Держава, в якій будь-який правоохоронець абсолютно бездоказово здатен відправити в СІЗО будь-яку людину, не має жодного майбутнього. Рано чи пізно війна закінчиться, і Україна прагнутиме залучати приватних інвесторів для відбудови. Країна, в якій будь-який бізнесмен перебуває під загрозою арешту без будь-яких правових підстав, нікому не буде потрібна.

Джерело

Про автора. Микола Княжицький, журналіст, народний депутат України

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів чи колонок.