Чому з українського дискурсу зникло слово "перемога"

З іншого боку, я вбачаю у зникненні слова "перемога" велику проблему. Ми втрачаємо відчуття майбутнього. Чим і як може завершитися війна? Ми знаємо, що ми не нескінченно витривалі й стійкі. Те саме ми знаємо про Росію. Що буде далі? 

Відсутність картинки майбутнього, публічної дискусії про сценарії й варіанти призводить до ще більшого виснаження, ніж розчарування від завищених очікувань. Люди відрізняються від інших істот тим, що не можуть жити виключно у теперішньому часі, нам потрібна картинка майбутнього, яка надихає, згуртовує, дає енергію. 

Нині ми живемо виключно в теперішньому часі, як радив Віктор Франкл — це добре для виживання, але лише у випадку, коли твоїм майбутнім займається хтось інший, дорослий і добрий. В’язні концтабору знали, що за колючим дротом іде велика війна, і якщо/коли в ній переможуть сили добра, їх всіх буде звільнено. Але ми не у концтаборі, ми самі і є ті сили добра, які ведуть боротьбу. І нам теперішнього часу недостатньо — нам потрібно майбутнє.

Читайте також: Щоб не впасти в "грузинський сценарій", треба "не стати Грузією"

Очевидно, що рано чи пізно війна завершиться, бо нескінченних війн не буває. Є різні сценарії завершення війни — що з цього для нас прийнятне, а що ні? Поразка і перемога — це не один біт інформації (0/1), це спектр сценаріїв, і між абсолютною перемогою та абсолютною поразкою лежать десятки проміжних "сутінкових" варіантів, якийсь із них врешті реалізується. Де межа тієї частини спектра, яку вважатимемо поразкою, і де межа тієї, яку святкуватимемо як перемогу? Який сценарій є найбільш бажаним, і ми всі разом маємо його прагнути й працювати над цим? Немає відповіді на ці життєво важливі запитання.

А відсутність картинки майбутнього є не лише особистою проблемою кожного й кожної з нас, фактором особистого вигорання. Це наша суспільна проблема згуртованості, порозуміння й спільної продуктивної діяльності. Неможливо потрапити з пункту А в пункт Б, якщо його розташування невідоме. У нас дійсно нема карт — карт місцевості, куди ми прямуємо. Ця місцевість називається "майбутнє", і ці карти нам потрібні.

P.S. Також мені не подобається дискурс "поразка вже настала, і нічого зробити не можна". Це знецінює збройну боротьбу Сил оборони, зусилля зброярів та дипломатів, роботу мільйонів людей, від вчителів до енергетиків, підтримку союзників та зусилля кожної конкретної людини тримати свій дах та робити щось для себе, для сім'ї, для громади, для народу. Це знецінює все і всіх.

Джерело

Про автора. Валерій Пекар, викладач Києво-Могилянської академії

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.