Декору в нас і так вистачає...

Це унеможливлює конфлікти з "піною в роті" — на ідеологічному, політичному чи релігійному ґрунті.

Тоді з посмішкою дивишся на квадратних і трикутних, які постійно б’ються гострими сторонами.

Добре, але що робити, якщо ти такий розумний і красивий, проте нікому не потрібний, бо тебе ніде не сприймають?

Ціни собі скласти не можеш.

Як у такому випадку задекларувати власну позицію, визначити власну цінність?

Усе просто: людина пізнається в дії. Так формується коло однодумців. Так окреслиться коло ворогів. Усе інше — лише декларація про наміри.

Коли немає сміливості, рішучості, упевненості в собі, навичок, стимулу й здорового осердя — усе це пустоцвіт.

Але й такі люди теж потрібні — як предмети декору.

Не більше того.

Усе залежить від мети й конкретного завдання.

Які часи — такі й потреби.

Інших поки що в нас немає і найближчим часом не буде.

Тому хочеться бачити більше єдності, щоб "експерти" позакривали роти й закотили рукави.

Зима довга й холодна, війна жорстока і триває.

А декору в нас і так вистачає — особливо на могилах загиблих воїнів, там завжди лежать свіжі квіти.

Джерело

Про автора. Мирослав Откович, український журналіст, офіцер ЗСУ

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.