Для чого Путін почав літній наступ

Російські війська, як підкреслюють спостерігачі, зараз просуваються із набагато більш серйозною швидкістю і посилюють атаки на ту територію на сході України, яка залишається, зокрема у Донецькій області, під контролем Збройних сил України. 

Літній наступ Росії може мати на меті кілька задач, які бажали б вирішити у Кремлі. 

Перша задача залишається незмінною, і її перед своєю армією Путін поставив ще у лютому 2022 року, коли ухвалив рішення про так званий великий напад на Україну. Це вихід на адміністративні кордони Донецької та Луганської областей України, які у Росії й тоді називали так званими народними республіками. 

Друга задача може бути пов'язана зі створенням так званої буферної зони, про що вже говорив Путін як про важливу ціль цієї війни. 

Буферна зона – це виключно прикриття амбіцій Росії. З одного боку, поза сумнівом, що російське політичне і військове керівництво на тлі збільшення можливостей України щодо обстрілу російських територій з українських позицій, зокрема не тільки безпілотниками, але й теоретично ракетами, які може отримати Україна від західних держав, хотіло б зменшити загрозу для російської столиці й таким чином посунути лінію фронту якомога далі від Москви, щоб зменшити можливість ударів саме по цьому місту. 

Але це зовсім не єдина задача створення так званої буферної зони. Адже коли РФ окупує частину території українського регіону, вона може оголосити цю територію такою, де можна провести так званий референдум про приєднання до Російської Федерації та оголошення цієї чи іншої української області так званою незалежною державою на годину. Так було, скажімо, із Херсонською і Запорізькою областями. Це при тому, що в Запорізькій області навіть обласний центр ніколи не був під контролем російських окупантів. 

Читайте також: Вимоги Росії віддати їй території — це свідомий крок для зриву перемовин

Саме такий референдум російська влада готувала на Харківщині, коли їй вдалося ненадовго встановити контроль над Куп'янськом. Нагадаю, що саме це місто тоді було оголошено тимчасовим обласним центром Харківської області, звичайно ж, з розрахунком, з часом отримати контроль над всією територією цього українського регіону. 

І зараз всі ці розмови про буферну зону можуть віддзеркалювати прагнення Москви збільшити окуповану територію України та підготувати її до нової анексії. Так що коли очільник російської делегації на перемовинах у Стамбулі Володимир Мединський попереджав українських учасників переговорів, що невдовзі Росія може вимагати не 5, а 7 чи 8 українських регіонів, він не брехав. Саме такими принаймні є задачі, які Путін ставить перед своєю армією. 

Третій дуже важливий момент, пов'язаний з російським наступом саме зараз, це тиск на українську делегацію на перемовинах. Тиск на українську владу, щоб вона зрештою погодилася на невигідні умови та зрозуміла, що не існує ніякої іншої альтернативи, окрім як капітуляція України перед російським політичним режимом. Саме на це розраховане і масоване бомбардування України, яке, як ми бачимо, передувало цьому наступу. Бомбардування мало на увазі знищення військових і військово-технологічних можливостей ворожої держави, а також деморалізація її населення, переконання українців в тому, що ніякого іншого варіанту як капітуляція їм не залишається і вони мають тиснути на українську владу, щоб вона пішла на ті умови, які буде оголошувати Путін у так званому меморандумі та під час нових раундів російсько-українських розмов, якщо ті раунди, звичайно, відбуватимуться найближчим часом. 

Але в літньому наступі РФ є і свій ризик для Путіна. По-перше, російські війська можуть не отримати тих результатів, на які розраховують у Кремлі й таким чином ще раз буде продемонстровано, що російсько-українська війна насправді перебуває у глухому куті, починаючи з 2023 року, що лінія фронту серйозно не змінюється і що саме такий стан речей може спостерігатися ще довгі роки конфлікту. А це, своєю чергою, буде призводити не тільки до виснаження України, але й до виснаження Росії, що може створювати серйозні проблеми для збереження самого путінського режиму. 

Читайте також: Не треба робити з України слона, як це спробував JPMorgan

По-друге, як ми бачимо, спроби росіян деморалізувати українське населення не призводять до очікуваних результатів, а навпаки посилюють позиції тих, хто вважає, що Україна не має йти на ганебні умови капітуляції, які пропонуються російським політичним керівництвом. 

По-третє, Росія серйозно втрачає з геополітичної точки зору. Масовані обстріли української території викликали не тільки гнівну реакцію європейських лідерів, на що, звісно, і розраховували у російській столиці, але не передбачувано для Путіна гостру реакцію президента США Дональда Трампа, діалог з яким Путін вважає своїм великим дипломатичним досягненням і хотів би підтримувати саме на тлі продовження воєнних дій проти України. І те, що Трамп зараз дорікає Путіну і навіть встановлює нові дедлайни, як-то, скажімо, два тижні після яких він має ухвалити рішення щодо миролюбності російського президента, це, звичайно ж, не може влаштовувати російського президента. 

Якщо російський наступ на українську позиції буде інтенсифікований, це якщо не переконає Трампа в тому, що російський президент не бажає жодних рішень, які б могли призвести до закінчення російсько-української війни в недалекому майбутньому, так принаймні покаже американському президенту, що весь світ бачить, що він фактично створює для президента Путіна комфортні умови щодо продовження російсько-української війни. А таких репутаційних втрат президент Трамп, звичайно, допустити для себе не може та й не бажає.

Ну і в цій ситуації ми маємо усвідомити, що Путін, як завжди, ризикує, коли намагається отримати надмірно багато від цієї ситуації, яка склалася в російсько-українській війні після перемоги на президентських виборах у США Дональда Трампа та початку нового раунду російсько-американського діалогу. І його намагання захопити ще додаткову частину української території можуть тільки ускладнити ті діалоги та його власні позиції у російсько-українській війні.

Джерело

Про автора. Віталій Портников, журналіст, лауреат Національної премії України ім. Шевченка

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.