Ескалація: як вийти з цього пекельного кола — невідомо

Ескалація — це реальний процес, який описує всю війну Росії проти України. І ми всі спостерігаємо його наочно.

Путін 24 лютого 2022 дуже жорстко ескалював війну, яку розпочав у 2014-му. І з того часу лише нарощує темп, застосовуючи все нові прийоми та способи підняти планку насилля. Підрив дамби, удари по енергетиці, удари по житлових масивах, розстріли полонених на лінії фронту. Список довгий. Чи вони вже вичерпали свою фантазію? Навряд чи. Кращі уми Росії 24/7 працюють над тим, що б ще придумати такого, що уб'є і покалічить українців.

І це майже завжди відбувається за одним і тим самим сценарієм:

1. Політики Заходу турбуються і бояться ескалації.
2. Українці регочуть з них, сцикунів, — не бійтесь, нічого не буде, коричневі лінії, ахахаа.
3. Путін робить щось жахливе.
4. Українці повертаються у бік Заходу з криками — ну ви що, геть уроди безсердечні, подивіться, що він робить!

І так по колу.

Читайте також: Путін грає у Карибську кризу-2

Зі свіжого — атака на Курську область. Захоплення, ейфорія, північнокорейці. Приїхали. Захід, відреагуйте якось, чорт забирай, ми що, ще з корейцями маємо тепер воювати? Українці бідкаються, Захід розводить руками (с). 

І ми ніколи не зможемо перемогти у цих перегонах ескалацій чи хоча б врівноважити, чи відповісти дзеркально, бо просто не можемо грати на їхньому полі. Не можемо грати в шахи з тим, хто грає в "чапаєва". Не можемо бити по цивільних будинках, не можемо роздягати полонених до трусів посеред поля і розстрілювати без суду, відрізати їм голови та демонструвати ворогу. Не можемо нічого з того, що не змінить хід війни, але хоча б дасть якесь внутрішнє відчуття відплати.

І от тепер свіжа надія – дозвіл на дальні удари по території Росії та погрози Путіна ядеркою. Новий "прикол". І ми в цій пастці безповоротно, бо просто мусимо якось відповідати на попередню ескалацію Росії, а вона нашу відповідь використовує як привід для нової. 

Гонка озброєнь, але не така, як під час Холодної війни, коли просто накопичували й не стріляли, а стріляють одразу всім, навіть не встигають накопичувати. Як вийти з цього пекельного кола — невідомо. З 2022 року не було жодного моменту, коли війна давала відчуття, що насилля і руйнації трохи йдуть на спад. Ні, все тільки росло. І росте далі. І ніякі удари нічого не змінять, під час Другої світової бомбардувальники рівняли німецькі міста із землею, кількість жертв цивільних йшла на десятки тисяч за один виліт. Це якось зупинило їхнього фюрера?

Читайте також: Росіяни готові зруйнувати власну країну, аби зруйнувати Україну

Так, Росії ця ескалація дається жахливими самодеструктивними методами. Вони похе*или власну економіку, методи, якими вони женуть своїх солдатів вперед — тупо жахають. Оці масові історії про "обнулєнія" - це щось навіть не середньовічне, це повна хтонь і часи варварів. Їм абсолютно не шкода навіть своїх. І найбільш гірка обставина цього всього в тому, що ми, щоб могти їм протистояти — теж мусимо поволі руйнувати свою державу, крихку демократію, і без того слабку економіку, демографічну ситуацію. Поволі дичіємо самі, щоб якось опиратись дикунам.

Це все нагадує ірландську притчу про двох котів із Кілкенні, які бились доти, поки від них не зостались самі лише хвости. Лише з уточненням того, що на нас напав скажений вуличний кіт, а ми були домашнім миролюбним котом зі спокійним характером.

І до політиків Заходу наша образа, мабуть, має бути не за дошкульні карикатури й не за недостатність військової допомоги, бо, як показують ці три роки — Росія завжди знайде чим відповісти, й от якраз вони справді належать до тих, хто готовий битись лопатами, аби лиш убивати. А за недостатність політичного, дипломатичного, економічного та санкційного тиску. На початку війни Захід вмив руки, дав зброю — воюйте, ми подивимось, що з того буде. Але я от абсолютно упевнений, якби Росія напала на Захід — то їх війна тривала б набагато коротше і не шляхом воєнних дій, а Захід перетворив би Росію на політичну, технологічну й економічну руїну за місяці. Просто ідеться не про їхні життя, а про наші. 

Але чи маємо ми підстави для звинувачень? Навряд чи. Можемо хіба лише гірко констатувати, що світ все ще збіса жорстокий і закони джунглів сильні, як ніколи. І домашнім котам у джунглях краще не гуляти, навіть до краю не підходити. Аби не пропасти.

Джерело

Про автора: Володимир Гевко, маркетолог, блогер

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.