Росіяни готові зруйнувати власну країну, аби зруйнувати Україну

"По чайній ложечці", "Захід нас зливає", "бояться Путіна, боягузи, ескалація-хераскалація". При чому ледь не основний аргумент, чому вони зобов'язані нам допомагати — бо вони багаті та сильні. Бо можуть. Але це ніяк не аргумент для підставних звинувачень, хіба жаль щодо невиправданих очікувань.

Це ж наче нормальна поведінка будь-якої країни, яка може відповідати лише за власну безпеку — у чому, власне, зашкварність небажання, приміром, Німеччини як хедлайнера НАТО у Європі і європейської економіки перейматись долею країн Східної Європи? 

Німеччина вступила в НАТО у 1955 році й 35 років терпеливо чекала нагоди об'єднатись навіть з іншою половиною своєї країни, і їм на думку не спадало відбити її військовим шляхом раніше і прийняти у НАТО також. То як можна чекати, що вони будуть вчиняти якісь активні войовничі дії, щоб допомогти чужій державі Україні?

Це все просто розпач бідної людини, яка потребує гостро на щось коштів, дивиться на статки мільйонера і думає — ну, він міг би мені це все купити, що мені треба, полікувати й збудувати житло. Йому це завиграшки. Але мільйонери чомусь не поспішають роздавати кошти потребуючим бідним, щоб покращити їх життя. Світ чомусь так не працює.

Читайте також: Гойдалки зневіри та антизахідні настрої — другий виклик для України після війни з Росією

І оці закиди, — що ми самотужки когось від чогось оберігаємо — теж дивні, бо ми не обирали свою долю і місце розташування і якби була така можливість — то всі українці з радістю обкопали б свою країну по периметру і пересунули її десь аж під Португалію. Подалі від нашого прокляття і вічного, прости господи, фронтиру. 

Але ж це нереально. Ми не кинулись грудьми на амбразуру, і якби Путін першим напав не на Україну, а на Молдову — стурбованість — це єдине що б демонструвала Україна у цьому випадку. І не тому, що ми байдужі, а бо це — чи не єдине, що ми могли б вдіяти без шкоди для себе. Альтруїзм можливий між людьми, але між країнами навряд чи. Ми помилково розглядаємо держави як людей і апелюємо до їхніх людських якостей.

Ми дорікаємо Німеччині, що після об'єднання за 30 років стала титульною економікою Європи й третьою у світі після Китаю та США, що саме по собі феноменально, враховуючи різницю населення, використовуючи дешевий російський газ. Але ми, маючи такий самий російський газ 30 років не змогли збудувати хоч якусь менш-більш стабільну і нормальну економіку. Дешевим російським газом користувались усі, але не всі ефективно для себе.

Читайте також: Розколи в суспільстві: вигадка чи реальність

У Європі ходить анекдот — сидять у барі португалець, італієць і грек, а платить за них німець. Мало, що Німеччина тягне на собі Центральну Європу, куди їй ще Східну.

Ну, і навіть якщо стосовно конкретно Німеччини, то безапеляційно стверджувати, що Німеччині байдуже на долю України — нечесно станом на зараз. На початку 22-го, коли нам давали каски та польові шпиталі — так. Але не зараз, коли є безліч зброї й допомоги на 32 мільярди доларів за ці роки війни — це майже цілий бюджет нашої країни у 2021 році. Частина німців фізично працює якусь кількість годин на допомогу нам. Щоб згенерувати ці кошти в економіці й віддати їх нам на нашу війну.

Проблема не у тому, що нам дають замало. Проблема у тому, що Росія на війну тратить немислимо багато. Забагато, як для здорового глузду. Німці готові працювати для українців якусь частку годин у добі, а росіяни для їхньої війни – майже весь час.  Росія вже потратила на війну з Україною феноменально величезні ресурси просто щоб потішити власні его, це абсолютний ідіотизм з економічної точки зору. Але росіяни готові зруйнувати власну країну для того, аби зруйнувати Україну. От це реальна проблема для нас.

Джерело

Про автора: Володимир Гевко, маркетолог, блогер

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.