Гойдалки зневіри та антизахідні настрої - другий виклик для України після війни з Росією

Залишаються лічені дні до того, коли США оберуть собі нового президента. Станом на зараз абсолютно невідомо, хто буде новим лідером Америки, і як саме це вплине на подальшу підтримку України. 

У команді Камали Гарріс не бракує людей з пулу Барака Обами — з епохи, яка посіяла у Росії впевненість, що Вашингтон — уже не торт, а отже можна відламувати по шматку кожного сусіда і тобі за це нічого не буде. Джей Ді Венс — молоде обдарування, яке претендує на посаду віцепрезидента за Трампа, боїться вголос назвати Путіна ворогом. Під час крайнього спілкування з пресою він обтічно назвав його "конкурентом" та "супротивником".

Тому не дивно, що європейські політики-популісти рівня словацького Роберта Фіцо або Віктора Орбана причаїлися і чекають на фото з Трампом. І далі будуть розводити Брюссель на гроші та маніпулювати, як не дали себе "перетворити на другу Україну", бо ж мають помірковану політику щодо Росії. 

Страшилка "не стати такими, як оті українці" стала вельми популярна останнім часом. Чинний премʼєр-міністр Грузії Іраклі Кобахідзе вийшов на люди з оцінками виборчої кампанії у США й натякнув, що він та його партія за Дональда Трампа. Мовляв, "якщо Трамп переможе на виборах, війна в Україні закінчиться швидше. Відтак наш регіон швидше заспокоїться, що змінить ставлення, зокрема, до Грузії. Якщо в регіоні буде мир, зміниться і ставлення до Грузії". 

Хоча, якщо чесно, — Росії знадобилося політично довбати Грузію, аби нарешті тихо її окупувати, а в Україні повномасштабна війна уже майже три роки — і Путін не досягнув навіть мінімальної цілі кампанії — взяти Донбас. 

Читайте також: Доля путінської війни проти України вирішуватиметься на саміті G20

Подібна риторика щоденно бомбардує уми українців. Особливо, коли це накидається на заяви Байдена, який дуже скоро піде на політичну пенсію, що ось, якщо північні корейці зайдуть до України, от тоді їх можна атакувати. Дякуємо, кеп, хто ж знав, що з КНДР доведеться воювати під ребрами Сумщини. 

У такому вирі складно втриматися на довірі до Заходу. І хмизу часто додає ще й українська влада, яка спочатку замкнула на собі всі дискусії про Україну з міжнародними партнерами — і це призвело до того, що словосполучення "українська жертовність" та "наша незламність" вже мало кого чіпляють по-справжньому. 

Далі у західних виданнях (знову не в українських ЗМІ) почали зʼявлятись вимоги Зеленського із таємних додатків до плану перемоги. І коли твій президент вимагає від США "томагавків", то логічно, що це нездійсненно. Але, коли NYT пише, що так пан президент хоче підготувати українців, що час іти й домовлятися з Росією хоч якось, а Захід зробити зручним цапом-відбувайлом, то ситуація насторожує. 

Цілком можливо, що Зеленський та його команда спробують піти на вибори вдруге. І там у всіх яскравих фарбах розкажуть про зраду Байдена напередодні війни і як їм не дали "томагавки". Ретельно приховавши власні промахи з мобілізацією, бажання створити "паралельні треки" в управлінні армією і безліч корупціонерів, які отримали доступ до корита завдяки наліпці "Зе". 

Антизахідні настрої та їх активне підбурювання завадили нам плавно рухатись до НАТО за часів Ющенка. Мітинги проти "гейропи" та "негрів на танках НАТО" суттєво загальмували нашу еволюцію, відкинули нас назад. І врешті, Меркель, кажучи, що не підтримувала наш рух на Захід, бо в нас народ не сильно туди й хотів, — була цілком права. Соціологія за часів раннього Віктора Януковича показувала зневіру українців в європейському векторі й певне капсулювання у постсовку. 

Читайте також: Розколи в суспільстві: вигадка чи реальність

Тоді здавалось, що миролюбність українців та наш особливий шлях дозволять нам пропетляти та жити простим життям — трошки дружити з Росією, трошки торгувати з Білоруссю і ще надихатись вітриною реформ у Грузії. 

Утім, легкі рецепти успіху привели нас у темні часи з не тими лідерами й не тією командою складних часів, які б могли ефективно вести країну до перемоги. Тому попри те, про що таємно домовляються гінці з усіх сторін в кабінетах на Близькому Сході, — у нас дуже мало варіантів викрутитися. Або ми стаємо справді дорослими людьми в реальному жорсткому світі, або наша смерть буде відтягнута в часі. 

На жаль, за тридцять з лишком років незалежності Україна мало карала колаборантів і тих, хто залюбки біг на поклін до Путіна, аби стати гауляйтером. Тому десь у Відні обовʼязково причаїлися сили, які обовʼязково прийдуть качати старі тези про Бандеру і "суїцидальний націоналізм", про "майданутих" та "погане ЗСУ", якщо тут так нічого не вийде. 

Ескалація зневіри та емоційні гойдалки — другий наш ворог після армії Путіна. Саме вони можуть дати змогу Москві взяти Україну після того, коли військовим шляхом окупувати Україну не вийшло. 

Спеціально для Еспресо

Про авторку: Марина Данилюк-Ярмолаєва, журналістка

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.