Європа "починає сердитися"
У культурі є старий, перевірений троп: персонаж, якого всі вважали слабким, незграбним і трохи смішним, раптом бере себе в руки, знімає окуляри й починає "множити на нуль" усіх хуліганів "без милосердія і зла"
Є навіть фільм із П’єром Рішаром - "Він починає сердитися". Я теж не пам’ятаю сюжету, але назва архетипова й працює безвідмовно.
Що хотів сказати.
Європа, з якою Путін і Трамп дозволяли собі говорити зверхньо, хамськи й з інтонацією "ви тут ніхто", переходить до другої серії. "Вона починає сердитися".
Давоські промови президента Франції та прем'єра Канади (так, він також європеєць за культурою і підданий короля Чарльза III) - це вишкірені зуби в бік США.
Росія відчула ще серйозніші зміни в ставленні до неї з боку європейців.
22 січня 2026 року ВМС Франції затримали російський нафтовий танкер тіньового флоту в Середземному морі. А перед тим такий самий "тіньовий" танкер заарештувала Італія. Тобто європейські держави показують, що можуть дозволити собі самостійно протидіяти російській агресії.
Читайте також: Трамп проти Карні. І не тільки...
І що Росія може протиставити, наприклад, Франції? Оголосити війну? Ядерній державі? Серйозно? А тут іще Макрон заговорив, що його країна готова розкрити ядерну парасольку над усією Європою.
Європа прокидається. Вона вже не оглядається на США, очікуючи, що саме вони мають розв'язати проблему. Це суб’єкт, який усвідомив (або наразі усвідомлює!) свою силу і розуміє: щоб тебе поважали хулігани, не треба з ними домовлятися, треба ставати сильнішим за них.
Трамп своїм геополітичним курсом (яким би він не був — прагматичний, агресивний чи просто тупий), змусив Європу згадати, що вона не лише економічно потужна, але й має політичний та військовий потенціал для власної стратегії безпеки.. Париж, Рим, Брюссель — вже не філіали Вашингтона; вони формують власні важелі впливу, які можуть протистояти як Кремлю, так і американським спробам нав’язати континенту роль підлеглого партнера. І Путін, який так мріяв про розкол Заходу, може виявити, що отримав ще одного суб’єктного опонента.
А для України це означає появу потужного союзника, не охвістя Америки, а політичного суб’єкта, чия допомога зумовлена власним інстинктом самозбереження.
Про автора. Ігор Танчин, політолог, журналіст.
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.
- Актуальне
- Важливе