Європейці — наші ключові союзники. Всі провідні лідери ЄС це відкрито заявляють

1.  Пауза в переговорах пов’язана з очікуванням від росіян проєкту меморандуму з умовами, як каже Дональд Трамп, "на які люди можуть погодитися". 

Малоймовірно, що росіяни впишуть туди щось принципово нове. Ми добре знаємо, про що вони просили в Стамбулі у 2022 році. Якщо цього разу вимоги будуть меншими — це означало б, що вони визнають: за ці три роки зазнавали поразки. Але за деталями, які публікував Bloomberg, видно, що Путін навпаки впевнений у перемозі. Отже, поступок очікувати не варто. Вони теоретично можливі, але це малоймовірно.

2. За три місяці адміністрація Трампа дещо змінила підхід. Передусім, США краще розібралися в нюансах війни та в тому, як пов’язані Росія, Україна і Європа. Раніше Трамп був переконаний: війну почали через розширення НАТО. Звідси й заяви про "24 години" - мовляв, достатньо пообіцяти Путіну, що Україна в НАТО не вступить, і все закінчиться. 

Тепер у Вашингтоні розуміють ситуацію глибше. За три місяці після інавгурації вони дізналися багато — достатньо, щоб більше нічого не обіцяти. Ніхто в адміністрації вже не говорить про строки. Головне бажання — вийти з процесу без шкоди для себе.

Читайте також: Путін не дозрів, а Трамп не має інструментів, щоб його дотиснути

Проте США не можуть просто піти. І причина не лише в зовнішній політиці. Остання соціологія (Harvard CAPS) показує, що 61% американців, включно з більшістю республіканців, підтримують продовження допомоги Україні, надання зброї, та запровадження санкцій проти РФ. У Сенаті вже зібрали 81 голос за законопроєкт про 500% мита на імпорт із країн, які купують російську нафту. Тобто підтримка України — це позиція і виборців, і обох партій.

Сюди можна додати й реакцію ЄС на зупинення постачання зброї, а також на поступки США.

Тому, хоч Трамп і хотів би припинити займатись цією війною, повністю вийти зі справи йому буде непросто. Ймовірно, він просто знизить пріоритет "українського питання" - як під час своєї першої каденції в Білому домі.

3. У переговорах адміністрація Трампа керується логікою: якщо війна не має військового вирішення, її треба завершити переговорами. Та оскільки силою примусити Путіна до переговорів не виходить, його просто вмовляють. А вмовляти та погрожувати одночасно — неможливо. Тому усі сильні слова, які виголошував Байден, зникли. В ООН американці більше не голосують за засудження Росії. Навіть сенатор Рубіо, який раніше не раз називав Путіна злочинцем, цього тижня не відповів на п’ять прямих запитань про це. 

Замість тиску, США запропонували Путіну стільки "пряників", скільки він не отримає навіть після захоплення Києва. Але це не спрацювало. Трамп уже визнав: Путін не хоче миру, він хоче продовження війни. Це посилює бажання адміністрації США згорнути свою участь і перекласти все на Європу.

Читайте також: Україні з Росією просто нема про що говорити

Наразі Штати продовжують постачати зброю, затверджену ще Байденом (її загальний обсяг навіть більший, ніж у 2024-му), надають розвіддані, не скасовують жодного санкційного пакета — навпаки, Трамп їх продовжив. Але вийти повністю, безболісно, поки що не виходить.

4. Європа теж змінилася. Коли кажуть, що "Європа прокидається", йдеться про те, що вона нарешті зрозуміла: захист — це її відповідальність. Росія була, є і залишиться загрозою. Сподіватись на інших — ризиковано. Останні події в Балтійському морі (спроба Естонії затримати російський танкер і відповідь російських ВПС) тільки це підтвердили.

Тож Європа озброюється сама і допомагає Україні. Навіть безрезультатні переговори для неї — спосіб виграти час для нарощування постачань озброєння в Україну, налагодження самостійних (без США) зв’язків з іншими партнерами по НАТО та переформатування власних секторів оборони.

Зараз європейці — наші ключові союзники. І всі провідні лідери ЄС це відкрито заявляють.

5. Шанс, що російський меморандум призведе до припинення вогню, перемирʼя чи миру — мізерний. Все, що ми наразі знаємо, знижує очікування майже до нуля. Важливішим буде розвиток переговорного процесу після цього. Успіхів теж чекати не варто, але, враховуючи непередбачуваність американської політики, навіть припинення війни може настати зовсім неочікувано.

У будь-якому разі, наша обороноздатність — це наша відповідальність. Якщо ви дочитали цей текст — і погоджуєтесь з ним або ні — знайдіть будь-який фонд чи збір на підтримку військових або волонтерів, якому довіряєте, і надішліть хоча б 10 гривень. Війна триває, і наші військові, як і раніше, потребують допомоги. Одне з перших завдань кожного з нас — зберігати єдність у країні та підтримувати тих, хто нас захищає.

Джерело

Про автора. Микола Княжицький, журналіст, народний депутат України

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів чи колонок.