
Керолайн Левітт: рот Трампа. "Дружина. Мама. Прессекретарка Білого дому"
Керолайн Левітт, речниця Білого дому, дуже цікава героїня
Не має значення, чи довго вона пробуде на посаді, - це цікавий кейс з багатьох точок зору.
Отже, Керолайн 27 років, і вона наймолодша речниця Білого дому — і вік тут має значення, бо це не звична довга, поступова поїздка соціальним ліфтом, як це буває в таких системах.
В інстаграмі вона ідентифікує себе так: "Дружина. Мама. Прессекретарка Білого дому".
Бувши вагітною, Керолайн об'їхала всю країну з кампанією Дональда Трампа, народила сина під час неї й повернулась на роботу через 4 дні.
Батьки Левітт мали кіоск із морозивом, де вона працювала влітку, та салон вживаних автомобілів.
Керолайн закінчила католицьку середню школу, і в її інстаграмі окремо багато про віру.
В інтерв'ю вона розповідала, що її сформувала католицька освіта: "Це навчило мене дисципліни, це наблизило мене до моїх власних стосунків з Богом, а також навчило мене важливості служіння суспільству та відданості громаді".
Левітт вступила в коледж Святого Ансельма на софтбольну стипендію, у студентські роки писала статті в газету коледжу, підтримуючи Трампа та критикуючи "ліберальні медіа". Зверніть увагу: це статті для студентського вісника, і це схоже на послідовну позицію.
Керолайн стажувалась у Білому домі під час першого президентства Трампа. Вона стала першою у своїй родині, хто має ступінь бакалавра (спеціальність - "політика та комунікації").
Одружена з 59-річним девелопером Ніколасом Річчіо.
Читайте також: Трамп і свобода слова
Президент Трамп сказав про неї так: "Керолайн розумна, жорстка і довела, що дуже ефективна комунікаторка".
Попри те, що в медіа її називають Барбі, цікаво подивитись, який підхід до роботи з журналістами вона впроваджує.
Як речниця Білого дому Керолайн Левітт змінила правила акредитації, дзвонить журналістам із нецензурною лайкою і не надто добирає слів для характеристики традиційних ЗМІ.
У консервативному подкасті Ruthless вона розповіла, що коли до неї надходять запити від журналістів, то її улюблене — дивитись імена, щоб потім їх перевірити й знайти, що "це якісь спонсори Демократичної партії, які фінансуються Джорджем Соросом" (і там "соросята", уявіть).
Правда, після цього Білий дім пояснював, що це був жартівливий коментар, зроблений у смішному подкасті.
Але ми бачили, як, наприклад, бісився Дональд Трамп, коли прочитав, що журналісти написали, як Путін протримав його Віткоффа 8 годин у приймальні. Написавши, звісно, що то "фейкові новини", бо насправді ж Віткофф нікого не чекав.
Отже, це не жарти, а таки позиція.
Одразу ж після призначення Керолайн Левітт заявила, що створює нові місця в пулі для подкастерів, інфлюенсерів та інших незалежних творців контенту — для "нових медіа".
Своє презирство до "старих медіа" вона не надто і приховує. Associated Press зараз, наприклад, судиться з адміністрацією Трампа за допуск на брифінги.
Там є ще цікавий момент: Левітт відтіснила Асоціацію кореспондентів Білого дому, оскільки вважає, що вони більше не повинні мати монополію на організацію преспулів, і це виглядає як ціла революція.
Читайте також: Брехня є важливою частиною публічної самопрезентації Трампа
Керолайн Левітт звинувачують у тому, що вона повторює заяви президента Трампа всі — брехливі, фальшиві, неверифіковані.
І що дуже впевнено поводиться навіть тоді, коли помиляється сама.
Наприклад, обмовка, що мін'юст президента Трампа зосередиться на "боротьбі з правопорядком" замість на "боротьбі за правопорядок", стала масовим мемом.
Чим цікавий цей кейс?
Тим що як управлінське рішення Дональда Трампа його було б неправильно оцінювати лише з точки зору компетентності/некомпетентності. Він у першу чергу про активізм і відданість, а не про професійні якості.
Якщо постежити, то Керолайн Левітт активно використовує неполіткоректну риторику, як і сам президент. Щобільше, я б сказала, що це риторика, властива хуліганам, кривдникам і розгніваним або ображеним дітям.
Вони в прямому сенсі говорять однією мовою.
Тому це про поділяння цінностей (навіть якщо ми їх не приймаємо) - проти професійних вимог.
Я тут не можу не згадати українські комунікаційні паралелі.
З дуже яскравого — запрошення телеграм-каналу "Труха" на закриту зустріч журналістів із президентом Зеленським.
Це обурило моїх колег і мене, але цікаво, що були люди (з аудиторії), які тоді звинувачували стариганів із традиційних ЗМІ, що вони, мовляв, віджили своє і заздрять.
Читайте також: "Вашинґтон став двором Нерона..."
Схоже — зустріч з інстаграм-інфлюенсер/ками керівника ГУР Кирила Буданова, тоді як із журналістами такої зустрічі не було.
І все це на тлі не надто вдалих діалогів президента Зеленського з українськими інституціалізованими ЗМІ — також з великими, треба сказати, аудиторіями.
Я сама неодноразово писала і говорила про невдалі чи некомпетентні управлінські рішення у сфері комунікацій, які дуже притаманні ОП.
Але от я думаю зараз, що це не так про рішення, як про іншу управлінську філософію.
Так, зміни в медіасередовищі величезні, це факт. Аудиторії інфлюенсерів такі, що з ними неможливо не рахуватися.
Але зі своїми політичними прихильниками дуже комфортно, це також факт. А коли про тебе знімає кіно лише Дмитро Комаров, а відоси — Аліна Шаманська, то взагалі прекрасно.
І яка все ж таки тонка межа між вибудуванням такого комфорту і загрозою свободі слова.
І тут уроки для нас.
Я бачу, як українська аудиторія обурюється заявами президента Трампа, бо вони чіпляють нашу гідність і зазіхають на нашу безпеку.
Але я не думаю, що далеко не всі навіть думають про те, як важливо захищати незалежні медіа.
Але ж якщо немає правди — то немає і нічиєї політичної відповідальності.
Правда не має змагатися з брехнею, бо вона точно програє.
Про авторку. Тетяна Трощинська, журналістка
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.
- Актуальне
- Важливе













