Трамп і свобода слова

А буквально кілька днів тому це ж видання вийшло з окремою статтею, де їхні редактори та репортери пояснюють своїй аудиторії, як вони працюють в умовах тиску на медіа від нової адміністрації. 

Наприклад, вони повідомили, що навіть розширили штат для того, щоб впоратися з тактикою "to flood the zone with shit" ("затоплення лайном", про цю тактику я вже писала).  

Хто працював у медіа в попередній термін президента Трампа, після 2016 року, вважають що головний урок полягає в тому, щоб спробувати відокремити "шоу Трампа" (його здатність  порушувати норми й постійно робити  обурливі заяви) від  конкретних політичних рішень і суттєвих змін для країни.  

Якщо перше вимагає надання контексту та перевірки фактів (ну і просто припинити аналізувати увесь потік підряд і обрати пріоритети), то друге потребує чесної дорослої  журналістики,  яка може пояснити, у чому полягають зміни, хто  виграє, хто програє і який вплив це матиме на суспільство і країну.  

The Guardian також вийшла з редакційною колонкою про стосунки президента Трампа з медіа. "Президентська влада більше не є просто "кафедрою хуліганів". Це стало частиною машини дезінформації". - пишуть вони.  

Без сумніву, ця тактика Трампа є вигідною тому, що повністю захоплює увагу (як відомо, дуже цінний ресурс нині). А якщо глибше — тяжіє до "наративної  автократії" і вдало використовує потрібний інструментарій.

Я розумію, усі спроби традиційної дипломатії діяти традиційно, але у медійному вимірі усі ці "Трамп Газа", сценка в Овальному кабінеті (яку сам Трамп назвав "чудовим телебаченням") і т.д., є частиною зовнішньої політики.

Читайте також: Брехня є важливою частиною публічної самопрезентації Трампа

Для незалежної журналістики це все має критичні наслідки.

Щодня з'являються повідомлення про тиск на журналістів: від звільнення журналістів, відкликання акредитацій низки ЗМІ з Пентагону до використання судової системи проти медіа.

Суди — дуже звична практика команди Трампа з 2016 року. Причому це може стосуватися будь-кого, навіть тих, хто просто поставив критичне запитання. 

Це могло б виглядати смішним, але великі мовники, видавці та платформи найчастіше просто намагаються досягнути мирової угоди, щоб економити гроші, час, сили (наприклад, саме так діяли Meta, ABC, переговори про мирову угоду веде Paramount). 

І ми ж розуміємо, що мирові угоди — це фактично упокорення медіа.

Під час кампанії 2016 року Трамп запустив в обіг фразу "fake news"  - на позначення незалежної журналістики.   

Після вступу на посаду у 2017-му він назвав медіа "ворогом американського народу" (вочевидь, апеляція до сталінських "ворогів народу"). 

Під час кампанії 2024 року Трамп сказав, що  спростування  дезінформації — це "цензурний картель".  

Усі ці фрази живуть своїм життям, стаючи частиною офіційного наративу.

Тут має бути абзац про важливість Суспільного мовника і незалежних медіа для демократії у будь-якій Україні, але, сподіваюсь, це й так очевидно.

Читайте також: "Вашинґтон став двором Нерона..."

Які наслідки це має:  

• дискредитація журналістів, яка призводить до  втрати довіри громадян до ЗМІ. Я можу навести дані опитувань (початок 2017 року, після завершення першої кампанії Трампа): 73% опитаних американців сказали, що  напруженість між президентом Трампом і медіа заважала  отримати доступ до важливих політичних новин (це і республіканці, і демократи), 
• унормування газлайтингу журналістів як моделі поведінки (і це не про те, щоб покричати за те, що репортери зайшли на брифінг у  масках, це про масові судові позови, що я вже написала), 
• це позбавляє легітимності журналістики як професії та створює плутанину для  аудиторії щодо того, що є правдою, а що ні, чому можна довіряти, чому ні. І це зневірює людей у потребі в принципі шукати перевірені джерела. (Тут не можу не нагадати про те, що офісу президента Зеленського теж не потрібні були "посередники" для спілкування з аудиторією, і це було не смішно тоді, і це не смішно зараз),
• поняття свободи слова розмивається, тому що Трамп і його команда саме "свободою слова"   називають атаки на журналістів, стверджуючи цим, що моя брехня, мовляв,  нічим не гірша за твою правду.
• це створює інформаційне поле, в якому не циркулюють факти, а є лише управління брендом відповідного політика. 

Можна не відповідати на критичні запитання, можна  не спілкуватись з журналістами, які не будуть тобі лестити,  можна обмежити доступ - бо з вами говорить не обраний політик Трамп, а його образ, його аватар.  

Це люди можуть втрачати кар’єри і репутацію, аватару ж мало що загрожує: його прихильники можуть просто слухати лише те, що їм подобається.  

Я би відзначила ще один момент. 

Тривалий час для політиків було проблемою залучати до виборів скептичних недовірливих виборців (демографічної найчастіше це - молоді небагаті чоловіки). 

Але розмивання професійних підходів до журналістики цьому допомогло.

Ця категорія виборців надає перевагу нефільтрованому формату розмови, тому якщо ти стаєш продовженням їхнього обурення, ти маєш на руках карти, як то кажуть.  

То навіщо нам професійні журналісти, навіщо нам факти і незручна реальність, якщо блогери/політики можуть просто гучно  верещати за нас? 

Але це величезний урок для громадян, громадянського суспільства: упокорення настає швидко, непомітно  і навіть  під цікаве шоу. 

Виявляється, свобода слова — це не даність, а цінність, яку треба виборювати досі.

Джерело

Про авторку. Тетяна Трощинська, журналістка

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.