Забужко про виступ французького депутата Малюре

І ось це — теж про мову. Макрону, звісно, браво, але, здається, в нас нікого не зацікавила гучна промова в Європарламенті депутата від Франції Клода Малюре?*

Зміст

Поґуґліть (Claude Malhuret), за пів доби там 1,2 млн переглядів тільки у франкомовному фб, світові медіа розхапали найласіші цитати, і це справді варто почути — такою мовою вміють розмовляти тільки європейські еліти, для цього реально треба відчувати за плечима спадок кільканадцяти віків, а на обличчі вітер історії (коли Путін і прочая гебня пробують імітувати цей дискурс, виходить хворе марення) - перекладіть хто-небудь, не полінуйтеся!

"Європа стоїть тепер на переломі..."

"Вашингтон став двором Нерона..."

і т.д.

Чорт забирай, так!! Саме так і треба говорити про наші часи — імперії розпадаються, трьохсотлітні цикли зануляються, збуваються древні пророцтва, в муках і крові родиться новий світ, небеса горять знаменнями, від яких посивіли б середньовічні літописці та біблійні пророки, — а в нас зграї курей із вищою освітою бігають кругами довкола Кайдашевої груші й кричать: ну що, наголосували?..

Читайте також: Вправи з деколонізації

Оце нам плата за кілька поколінь знемовлення. За безсловесність колоніалізму. (Коли Ющенко пробував брати таку ноту, українські кури з нього ржали — не без рашистської наводки, розуміється, але правда й те, що та наводка нормально лягала на домашню колоніальну матрицю, ту, в якій "Кайдашева сім'я" - це ще "про нас", а Франків "Мойсей" чи Шевченків "Кобзар" 1847 р. - уже "не про нас", його можна замінити першим-ліпшим "Бідняк плаче, багач скаче"...)

Коли нема в тезаурусі відповідних слів, епохальні зміни ламають вашу психіку куди жорстокіше, аніж при правильному масштабуванні. Не можна вирости без "І ти колись боролась, мов Ізраїль..." Лесі Українки, стилістики "Декалогу" ("Я дух одвічної стихії, що вберіг тебе від татарської потопи й поставив на грані двох світів творити нове життя"), ніколи в житті не те що Ольжича, а й Бажана не читавши, — і одразу природно й легко назвати Трампів Вашинґтон "двором Нерона" так, щоб це мало сенс і для тебе, і для твоєї аудиторії, — як не можна, тільки-но опанувавши на ф-но "Собачий вальс", заграти "Патетичну".

Окраденими, окраденими нас збудили, як Тарас Григорович Шевченко слушно й переймався... Але ми впораємось. Час Мазепиної Європи вже на порозі, Ясновельможний Гетьман приберіг для нас чорнову версію дорожньої мапи...

* Публікується зі збереженням стилю авторки

Джерело

Про авторку. Оксана Забужко, письменниця

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

2026, четвер

4 червня