Хто створив проблему під назвою "Китай"

Захід, як виявилося, теж може бути ідеологічно засліплений. Ще на початку 1990-х на Заході вирішили, що після падіння Берлінського муру нова "холодна війна" не має повторитися. І оскільки Росія на той час вже була "демократичною" і не становила загрози, на Заході вирішили, що новою потенційною загрозою для "холодної війни" може бути комуністичний Китай. І щоб цього не сталося, на Заході вирішили застосовувати принципову нову політику – відмінну від тієї, якою була на Заході щодо СРСР. А саме – тотальна економічна інтеграція Китаю у західну економіку. 

На той час у західній політології домінувала теорія так зв. "модернізації", яка твердила, що усяке суспільство, збагатившись, обов’язково утворить "середній клас", який неминуче вимагатиме від свого уряду вже не лише хліба, а і політичних свобод. Відтак, багатий Китай, як тоді були переконані у наукових аудиторіях і владних кабінетах, буде обов’язково демократизований і, отже, стане союзником Заходу. 

Так почалося тотальне збагачення Китаю – через західні інвестиції, які спочатку заходили через Гонконг, а потім і напряму із США та Європи, де через десяток років не було жодної крамниці, яка б не була переповнена товарами з лейбою "Made in China”. І крок за кроком Китай ставав багатшим, технологічнішим, освіченішим. Але – не демократичнішим. 

Виявляється багатство і демократія не завжди ходять парою. Або точніше – глибинні інститути зашиті в історію суспільства можуть легко переважити віру, що кожне суспільство має розвиватися винятково за західними добрими і правильними шаблонами. 

Щобільше, збагатившись коштом західних інвестицій, Китай кинув виклик і самому Заходу. І навіть нині об’єднує світ проти цього Заходу. До речі, схожа історія трапилася і з Росією. Її багатства не зробили її демократичною, і її "середній клас" виявився нікчемним або відверто реваншистським.

Читайте також: Бенефіс Сі. Чому не існує жодного нового воєнно-політичного союзу Китай-Росія

Що тепер? 

По-перше, західна думка має позбутися ілюзії про неминучу перемогу демократії у кожній країні. Світ може бути різний. Або точніше — щоби досягти свята всесвітніх демократичних цінностей, треба подолати сотні манівців, і це може забрати цілі століття. Тому треба повертатися до старого доброго прагматизму часів "холодної війни", коли міркування національних інтересів домінували над іншими цінностями. 

По-друге, Захід неминуче стикнеться з необхідністю створення нових політичних альянсів всередині Глобального Півдня, який зовсім не єдиний і який за бажання можна розколоти. Найбільша нинішня поразка на ШОС Трампа не в пафосі Сі, і не в мізерності Путіна, а тому, що Трампу поки не вдалося перетягнути Індію на свій бік. Ту Індію, яка цілком може відіграти роль контрбалансу Китаю у регіоні. І такі країни-контрбаланси неважко знайти у кожному регіоні.

По-третє, технології поки (поки!) загалом на боці Заходу. І ними не можна просто так ділитися. Навпаки, їхня економічна доцільність має бути поставлена під сумнів, якщо теоретично це може посилити країни, які суперечать інтересам країн Заходу.

Читайте також: Саміт у Шанхаї: Китай офіційно заговорив про заміну ООН

По-четверте, необхідні високі інвестиції у війську індустрію і, головне, фізичне збільшення армій. Здається, ці інвестиції почалися тільки зараз. А поки лише Україна своїми людьми стримує на собі тиск варварів зі сходу. І це не лише несправедливо, а і недалекоглядно.

По-п’яте (як це не дивно, це найважче). Заходу треба буде перестати соромитися власної величі. Саме у порівнянні з іншими Захід зробив найбільші технологічні, наукові, військові та цивілізаційні прориви, і це треба пам’ятати, аби вміти відтворювати ці досягнення у майбутньому.

…Якось до біса наївний Фукуяма писав, що "історія закінчилася", бо, мовляв, всі й так розуміють, що західна демократія як найдосконаліший лад обов’язково переможе. Він жорстко помилився. Історія тільки починається.

Джерело

Про автора. Сергій Таран, політолог

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.