Кокон авторитаризму

Є в історії такий ефект, який я для себе зву "ефектом перського двору".

Деякі організації, а особливо авторитарні держави, влаштовані так, що якщо тобі (не) пощастило опинитися на престолі — шансів не з'їхати з глузду майже нема. Спричинено це тим, що придворні плетуть навколо тебе кокон соціальних зв'язків, за межі якого не виглянеш, і в цьому коконі годують тебе солодким нектаром з підтакувань і запевнень, що ти в мами найкращий і взагалі тебе небо світу послало.

Таке часто бувало в античній Персії, дуже часто — в середньовічному Китаї, рідше в Римській імперії. Візантію (за кількома виключеннями) рятувало те, що імператорів традиція зобов'язувала час від часу перетинатися з ширнармасами, — якщо не в церкві, то на іподромі, — а на іподромі й зафукати могли. А от там, де володарю про підданих хіба міністри розповідали, там було ой. Там правитель розмашистими кроками йшов в абсолютно випадковому напрямку, не рахуючись із жертвами та трагедіями.

Так само у Кремлі, до речі. Часто було — і саме зараз є. Путін же ж навіть інтернетом не користується, йому папірці приносять. І здогадайтесь, скільки довкола нього людей, які наважаться (чи вважатимуть за потрібне) сказати йому "Володимиру Володимировичу, ви не зовсім праві".

Читайте також: Плюралізм думок в голові Дональда Трампа небезпечний не тільки для України

Так от, у такому коконі їдуть дахом навіть найстійкіші. Бо людина потребує соціального опору. Людина потребує альтернативних думок, суперечок, незгоди. Без них в людини починається комплекс Бога на всю котушку. Навіть той же Путін зразка середини 1990-х і зразка середини 2020-х - це дві хоч і погані, але дуже різні людини. І друга дуже, дуже ошизіла.

А тепер уявіть, що хтось на високу посади вже таким ошизілим зайшов. І почав вити цей кокон довкола себе сам, ламаючи все довкола, зробивши навіть не лояльність, а грубу компліментарність головним критерієм збереження біля важелів влади. Аж до того, що всі жінки поряд стали однаково фарбуватися, офіційні медіа почали припускатися властивих лідерові стилістичних помилок, а десятки вищих посадовців почали, червоніючи, брехати в очі мільйонним аудиторіям, повторюючи під ніс "Я роблю це, щоб зберегти для себе можливість також робити щось хороше".

А в сценарії, коли велика дитина на чолі великої країни, несеться, як сліпий лось палаючим лісом, не розламати державу і все довкола може хіба шляхом прямого Божого втручання.

Добре, що я переконаний християнин і можу на це покладати надію.

Джерело

Про автора: Віктор Трегубов, український журналіст, блогер, публіцист та громадсько-політичний діяч

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.