Кому кортить переписувати нашу історію?

Випадково натрапив у Facebook на допис журналістки Катерини Коберник, у якому фактично викладено російську версію подій, що сталися в нашій країні одразу після втечі Януковича та його кліки. 

Значна частина сучасної журналістики орієнтована на хайп і псевдосенсації. Проте, з огляду на важливість тих подій для подальшого розвитку не лише історії України, а й усього світу, хотів би нагадати деякі моменти та як усе було насправді. 

Перше, про що багато хто забув: після самоусунення Януковича від виконання обов’язків президента, у нас на певний період утворився вакуум у системі державного управління, зокрема в правоохоронних органах і Збройних Силах. 

Цей факт згодом було встановлено десятками слідчих комісій та підтверджено офіційними висновками слідства. 

Таким чином, коли Росія почала інспірувати у східних областях України сепаратистські рухи, Україна, як держава, майже нічого не могла їм протиставити. 

Саме тому в цих надзвичайно складних умовах – непевності, хаосу й порожнього бюджету — доводилося вдаватися до дуже нестандартних кроків, аби втримати країну. 

Відтак викладену версію з посиланням на одного народного депутата, я оцінюю виключно як спробу ревізії та підміни героїчної історії нашої держави. 

Найбільше вразило в тексті те, що наші правоохоронні органи до деталей розслідували обставини загибелі кожного з полеглих на Майдані. Так само вражає й повторення фейку ФСБ про нібито "снайперів Майдану", який вона приховано просуває. 

Насправді все відбувалося набагато страшніше і водночас простіше – Героїв Небесної Сотні було вбито так званою "чорною ротою" "Беркуту". Але саме зараз отримує друге дихання старий фейк кремлівської пропаганди: нібито я, як в.о. глави Адміністрації Президента, намагався "зберегти снайперів УДО" (на початку йшлося про "грузинських снайперів"), і тому відправив їх відвойовувати будівлю СБУ в Донецьку. Мовляв, це була спроба щось там приховати. 

Окрім обурення через підігравання російській пропаганді, такі вигадки нічого не викликають.

Справді у березні 2014 року ми мобілізували всі наявні ресурси, аби втримати ситуацію у східних областях. 

Десь – як у Харкові – це вдалося. Десь – як у Донецьку й Луганську – ні. Водночас оповідка про те, що Харків урятували "Допа" і "Гепа", заблокувавши там сепаратизм, не піддається здоровому глузду. Крапку в харківському сепаратизмі поставив вінницький полк тоді ще внутрішніх військ "Ягуар". Під мої особисті гарантії командирові полку: якщо військовослужбовці цього підрозділу не були причетні до вбивств на Майдані, то за інші порушення їх не притягатимуть до кримінальної відповідальності. 

Про те, як "Ягуар" урятував Харків, є достатньо доказів, зокрема відео, які дуже легко знайти в мережі. "Допи" і "Гепи" на них немає – зате вони є на інших заходах. 

Так само мало відбутися і в Донецьку, і в Луганську. 

Я справді санкціонував відправлення зведеної групи УДО до Донецька. На її екіпірування та оснащення було зібрано 100 тисяч доларів. До речі, на фото видно, що вони не "голі-босі". І вони справді перебували в Донецьку, а згодом воювали під Слов’янськом. 

За що їм – честь і слава. 

І якщо пані журналістка дозволяє собі іронію з приводу того, що вони захопили сепаратистські прапори як трофеї, то це передусім зневага до їхніх дій із захисту держави. 

Сподіваюся, що якщо не з поваги до людей, які в тих надзвичайно важких умовах відновили керованість у державі, то хоча б заради власних стандартів, представники української журналістики перевірятимуть факти. Хоча б через Google. 

Історія написана кров’ю і вже відлита в бетоні. 

Дешеві спроби просувати наративи ФСБ в нашому інформаційному просторі будуть рішуче відкинуті.

Джерело

Про автора. Сергій Пашинський, український політик і державний діяч. Народний депутат України чотирьох скликань, голова Комітету ВРУ з питань національної безпеки і оборони. З 5 березня по 10 червня 2014 року — т.в.о. глави Адміністрації Президента України.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.