Лінія фронту завмирає через дрони. Путін робить ставку на терор, політичний тиск і дестабілізацію

Видання Wall Street Journal підкреслює, що лінія фронту між Росією та Україною практично завмирає і це пов'язано зі стрімким розвитком технології дронів, які застосовуються на фронті. Можна говорити про те, що технологічний прорив, про який колишній головнокомандувач Збройними Силами України генерал Валерій Залужний говорив ще на початку великої війни між Росією й Україною, відбувся. Але відбувся з обох боків. Але разом із цим треба усвідомити, що найбільші проблеми із розвитком технології дронів зараз саме у російської сторони, тому що вона перебуває у наступі. Раніше володіти значними ділянками української території росіяни могли за допомогою танкових атак і просування військової техніки. Тепер дрони фактично унеможливлюють таке просування, тому що можуть знищувати не тільки колони військової техніки Російської Федерації, але навіть окремих російських військовослужбовців. Досить дешева технологія дозволяє діяти саме таким чином. 

Дрони все більш і більш серйозно використовуються для виконання найрізноманітніших бойових завдань і створюють сліпу лінію фронту. І тому потрібно усвідомити, що у зв'язку з цим розвитком дронової технології робить російський президент. 

Читайте також: Лавров і локшина на вуха Рубіо

Перше — це удари по українських містах і селищах. Ці удари мають на меті виконання двох задач. По-перше, це знищення українських можливостей з виробництва дронів та іншої військової техніки. Адже в цьому є логіка. Чим менше на озброєні української армії буде дронів, тим більше у російської армії можливостей захопити ще якусь частину української території із застосуванням традиційної військової техніки. Так що удари росіян по військово-промисловому комплексу України є важливою задачею виживання Росії у наступальній війні. 

Другий мотив це, звичайно, повітряний терор проти цивільного українського населення. Намагання переконати українців в тому, що тільки беззастережна капітуляція перед Російською Федерацією дасть їм можливість прожити наступні десятиріччя хоча б у відносному мирі. 

І тут ми відразу виходимо на другу важливу мету російського президента та його найближчого оточення: намагання отримати території, які зараз неможливо завоювати за допомогою класичної військової техніки, політичним шляхом. Тобто якщо зараз фактично завмерла лінія фронту не залишає російському президенту сподівання, що він зможе захопити всю територію Луганської, Донецької, Херсонської та Запорізької областей, він сподівається отримати контроль над цими територіями, раніше анексованими РФ і записаними до конституції Росії в межах адміністративних кордонів цих українських регіонів, за допомогою політичного рішення. Тобто, скажімо, щоб припинення вогню на російсько-українському фронті, супроводжувалося відмовою України від цих територій і відведенням українських військ з території Донецької, Луганської, Херсонської та Запорізької областей. 

Російський лідер також може сподіватися, що таке рішення українського керівництва, яке може бути ухвалено під тиском західних союзників, як сподівається Путін, призведе до значної дестабілізації в самому українському суспільстві і в майбутньому полегшить захоплення нових українських регіонів. Адже для того, щоб продовжувати дії по подальшій окупації України, Путіну потрібна дестабілізація української державності й відсутність армії, здатної пручатися його експансіоністським планам. Немає військовослужбовців — немає і дронів, адже дронами хтось має керувати. 

Читайте також: 2025 рік не дає нам приводів говорити про мир

Ну, і наступна мета російського президента виходить саме з цієї мети. 

Політичні рішення, на яких мають досягатися домовленості про припинення вогню на російсько-українському фронті, мають призвести до дестабілізації української державності. 

І якщо ця дестабілізація не призведе до краху України, вона має створити умови для перемоги проросійських чи принаймні антиукраїнських сил на майбутніх, президентських і парламентських виборах в нашій країні. Путін хотів би, щоб до влади прийшли популісти, які дозволили б посилити вплив Російської православної церкви на українській землі й надали спеціальний статус російській мові, таким чином, створюючи умови для подальшого російського цивілізаційного впливу на українських землях після закінчення воєнних дій. Україна, яка не була переможена шляхом війни, має бути переможена росіянами шляхом мирних дестабілізаційних дій за допомогою тих, хто буде вважати, що співіснування з Росією, відвідання зручних для себе храмів і розмова зручною для себе мовою буде нормальною умовою для життя у дестабілізованій і економічно знесиленій країні. 

Ну, і ще досить важливий момент — це праця російської пропаганди, могутньої зброї Кремля у світі і в самій Україні. Для цієї успішної роботи використовуються спеціально створені Москвою інформаційні інструменти, такі, скажімо, як месенджер Телеграм, який є джерелом новин для переважної більшості громадян України, і робить цю переважну більшість інструментами пропагандистського та інформаційного впливу російського політичного керівництва та його прислужників. Ну, і в рамках цієї пропаганди, як в самій Україні, так і на Заході, будуть розповсюджуватися фейки про швидкий крах української державності, конфлікти між українським суспільством і владою, будуть акцентуватися авторитарні тенденції в діяльності самої української влади та її беззаперечний авторитаризм. 

Це теж важлива частина, яка має замінити те, чого не відбувається насправді — наступ російської армії на українські позиції. І якщо ми усвідомлюємо, як російський лідер намагається компенсувати неможливість російського наступу і захоплення нових українських регіонів у подальший період війни, ми принаймні можемо усвідомити, як можна протистояти Росії і як можна зупинити Путіна у 20-30-х роках цього сторіччя, роках неминучого російсько-українського протистояння, яке буде тривати, навіть якщо буде завершена гаряча фаза російсько-українського конфлікту, яку всі ми з лютого 2022 року звично називаємо великою війною. 

Джерело

Про автора. Віталій Портников, журналіст, лауреат Національної премії України ім. Шевченка

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.