Ми ще все встигнемо побачити

Це їх страшенно пригнічує.

На жаль, часом так буває, що всі інструменти, важелі, інтерфейси зникають.

І нічого не можна зробити, настає завмирання часу, коли не бачиш в плині часу точок зміни, якихось подій, що варто очікувати, за що можна зачепитися і туди тягнути.

Людина звикла структурувати час подіями, і завмирання часу важко пережити. Я пам'ятаю це відчуття і в радянські часи, і періодично в незалежній Україні.

Читайте також: Найскладніша проблема євроінтеграції — людський капітал

Щоб подолати це відчуття, є два напрямки дій, не взаємозаперечні.

1. Робити щоденно те, що треба робити.

Завжди щось знайдеться. Завжди є люди, які потребують допомоги. Завжди є сміття, яке треба винести, і щось, що треба полагодити.

"Першими ламались ті, хто вірив, що скоро от-от все закінчиться. Після них — ті, хто не вірив в те, що це колись закінчиться. Вижили ті, хто фокусувався на своїх діях, без очікувань про те, що може чи не може статися" (Віктор Франкл).

2. Коли нема точок дотику до змін — збільшуйте свою спроможність. Будуйте мережі, кристалізуйте ідеї, готуйтеся. Вікно можливостей відкриється, і це буде раптово й неочікувано.

У 1978 році Лєшек Бальцерович з колегами почали готуватися до реформ у посткомуністичній Польщі, усвідомлюючи, що в найближчі кілька десятків років комунізм не впаде, тож ця робота "в стіл", без будь-яких сподівань на практичне застосування. Комунізм впав у 1989.

Читайте також: Що буде з нами далі?

Ми не знаємо, що станеться й коли. Ми знаємо лише те, що ситуація нестабільна. А значить, за обрієм є зміни. Ми просто їх не бачимо. Поки що.

Робімо сьогодні те, що треба сьогодні, та збільшуймо свою спроможність до завтра, якого ми не знаємо.

І ще одне. Життя людини коротке й не дозволяє побачити великі зрушення, бо довжина їхньої хвилі перевищує тривалість життя. Люди завжди вміли якось давати собі з цим раду. Люди завжди саджали дерева, плодів яких вони знали, що не побачать. Але іноді довжина хвилі скорочується, і нині такий час. Ми ще все встигнемо побачити.

Джерело

Про автора. Валерій Пекар, викладач Києво-Могилянської академії

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.