Могила Гете і примари "руского міра"

Обидва поети поховані на Історичному цвинтарі і, звичайно, туди можна потрапити. Спершу я подумала, що це для них спорудили розкішний мавзолей на пагорбі, до якого веде центральна алея, бо принаймні Гете цінували за життя.

Виявилося, що його підховали у мавзолей герцогської сім’ї, як васала. А потім Шиллера, який ніяким васалом не був, і поховали його спершу у спільній могилі. А потім викопали два черепи, так і не з'ясувавши, котрий з них належить Шиллеру. Один поховали у склепі, а інший поруч в окремій могилі, про всяк випадок. Потрапити до мавзолею можна тільки, придбавши квиток за 5 євро. Я з дитинства велика шанувальниця Гете та класичної німецької літератури, але сказала дочці, що не піду в мавзолей з принципу, як тільки побачила, що за вуха стирчать за цією помпезною спорудою. Як вдалося приліпити ззаду, впритул православну церковцю з золотими куполами, з погляду архітектури ще можна зрозуміти: та просто приліпити, але як це терплять німці – не вкладається в голові. Вони ж уже не в НДР. Хіба що комплекс провини за злочини нацистів. 

Я почала шукати в Інтернеті. Побудували православну каплицю, бо одна з дружин веймарських герцогів, чиїх імен ніхто не пам'ятає, була… з Росії. І при ній православний архімандрит, либонь, сповідник. Їм, бачте, вічний спочинок буде некомфортний без золотих куполів і православного хреста. А якби герцогиня була мусульманкою? Та й виглядає воно дико – абсолютний несмак. Навіть якби там не було поховано найбільших геніїв Німеччини, а просто родини ваймарських герцогів. Натомість могили родини великого поета під стіною цвинтаря виглядають занедбано-шляхетно, повиті плющем, як і інші могили на тому цвинтарі. В тому ж Інтернеті, де нема навіть українських сторінок про могилу Гете, я знайшла дуже актуальний, як на наші воєнні часи, вірш Євгенія Долматовського "Могила Гете". Пробачте за мову окупанта.

Я знаю, так случится: на рассвете
В немецкий дряхлый город мы войдем,
Покрытый черепицею столетней
И косо заштрихованный дождем.
Проедем на гвардейском миномете,
Как под крылом, по улицам пустым.
Здесь, в этом городе, могила Гете,-
Полковник скажет мальчикам своим.

Сойдут гвардейцы Пушкинской бригады
С овеянных легендою машин
И встанут у кладбищенской ограды,
И слова не проронит ни один.(…)

Не знаю, чи здригнеться від цих слів хоч один ваймарець, але картина дуже моторошна. Це як дивитись, як у 2022 році в Ірпінь з Будинком творчості письменників заїжджає колона російських танків. Може, сучасним німцям, які голосують точно по кордонах НДР за всіляку праву та ліву промосковську нечисть, це й нічого, але від вигляду погруддя Пушкіна біля Бібліотеки герцогині Амалії та вулиці Пушкіна мені хотілось кричати. Звісно, це фішка роспропаганди – ліпити свого Пушкіна до автора "Фауста", а православну каплицю до могили герцогів, забувши про класову ненависть. Нас це не дивує. У нас це викликає лють. Хоча як у кого. На Сході й Півдні нема ні декомунізації, ні депушкінізації, все стоїть і висить, і досі глибоко шановане, можете не сумніватись. Як і церкви Московського патріархату.  А млява реакція суспільства на ліквідацію музею Лесі Українки у Ялті й палкий захист музею Булгакова у Києві анонсують нам у майбутньому, якщо доживемо, відповідне голосування – по Збручу. Зі спадком тоталітаризму та окупації боротися треба рішуче і швидко, навіть не боротися, а розправлятися. І щось я у Веймарі не пригадую ні українських, ні ізраїльських прапорів, правда, був один приємний випадок. Старша жінка-касир в Садовому будиночку Гете, пересвідчившись, що ми з дочкою з України, дала безкоштовні квитки, хоч ми й не біженці, а туристи. Бо пам’ятає, либонь, Штазі й радянську офіцерню з сімействами, що поводили себе скрізь як удома. І розуміє, сподіваюсь, що українці – не частина "руского міра".

Спеціально для Еспресо.

Про авторку: Галина Пагутяк, письменниця, лауреатка Національної премії імені Тараса Шевченка.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.