Навіть залишаючи людей в окопах, ми не втримаємо фронт

Критики слів президента нагадують, що мобілізація фактично провалена. Що мільйони військовозобовʼязаних мають можливість відносно комфортно, а головне майже безкарно уникати як постановки на облік, так і відповідальності за невиконання вимог законодавства. Якщо когось з них не перестрінуть випадково на вулиці працівники ТЦК, то ніяких проблем у них не виникне. 

В цій точці починаються розбіжності у підходах. 

Одна частина небайдужої спільноти переконана, що тиск — то не метод. Що позбавлення "ухилянтів", які свідомо ігнорують закон та Конституцію, можливостей безтурботно жити коштом життя та здоровʼя таких саме громадян, тільки у пікселі — то звірство. Порушення прав. Що потрібно шукати нестандартні підходи. До прикладу можна почати за гроші європейців наймати бійців колумбійської мафії. Можна домовитися з Дональдом Трампом про депортацію нелегальних мігрантів прямо в окоп під Покровськом. 

Читайте також: "Оборонна демократія" - це не оксюморон, а нова стратегія виживання

Військові та їхні близькі із роздратуванням зауважують, що проговорюючи прописні істини про неможливість замінити фронтовиків, добре було б хоча б згадати про ті кроки та заходи, які планується здійснити задля посилення темпів мобілізації в тилу. 

І фантазії на тему рекрутингу, соціальної реклами та танців з бубном перед "ненародженими для війни" тут вже не канають. Такі позитивні заохочувальні методи незамінні, коли потрібно розпиляти бюджети. Але коли потрібно розв'язати задачу — потрібен тиск та примус. Іншими словами — Зеленський! Єрмак! Де закони?

Але суть ситуації полягає в тому, що реальність давно геть інша. Формула "для демобілізації відповідальних громадян, які з 22 року в окопах потрібно провести мобілізацію тих, хто попри всі ці жахливі кадри з Бучі, з рознесених ракетами дитячих лікарень та пологових так і не відшукав в собі мотивації протидіяти злу" - вже давно не актуальна. Зараз необхідність зміни підходів до мобілізації обумовлена не моральною відповідальністю перед військовими. Ми знаходимося в тій точці, де без посилення мобілізації неможливо забезпечити поповнення тим, кого "не можна демобілізувати до кінця війни". Іншими словами, якщо не криміналізувати ухилянтство, поповнити військо до мінімально необхідного рівня неможливо. А без цього, навіть залишаючи людей в окопах, ми не втримаємо фронт. І тоді їх жертва, всі жертви — від вбитих в пологових  немовлят до закатованих у полоні азовців — будуть марними.

Читайте також: Коли крадуть надію…

В принципі, ми зараз маємо говорити про злочинну бездіяльність, яка ось-ось призведе до трагічних наслідків та непоправних втрат. Мова про конкретну статтю КК, яка неодмінно буде застосована до вищого військово-політичного керівництва країни після закінчення війни. Всі, хто сьогодні розповідають суспільству казки про неможливість демобілізації, уникаючи своєї прямої відповідальності за зрив мобілізації, мають усвідомлювати цю перспективу. 

Ці питання неодмінно постануть. І вони більш ґрунтовні, ніж "хто розмінував Чонгар?". У всій цій дискусії мене дивують саме ці "VIP-ухилянти". Тобто ті, хто ухиляється від виконання своїх прямих посадових обовʼязків. Хто удає, що загрози не існує. Хто перекладає відповідальність за спільне виживання  на військових в окопах. Про що вони думають? На що сподіваються? Що країна зникне і відповідати вже не буде перед ким? Це безглуздо. Один вже сподівався на "Київ за три дні" як спосіб уникнути відповідальності за злочин. Не вийшло. І у цих не вийде. 

Тож краще їм подумати про власне майбутнє, яке постане перед ними в той день, коли війна закінчиться. Справедливість щодо мобілізації, попри ваші зусилля, все одно настане: коли й ті, хто сьогодні в окопах, зможуть демобілізуватися, і ті, хто залишив їх без ротацій та поповнення, будуть давати свідчення щодо своїх слів, дій та злочинної бездіяльності зараз.

Джерело

Про авторку: Лариса Волошина, журналістка, психологиня

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.