Орден монархів. Легендарні "батьки" та "діти" дракона

Цей, цілком світський орден — навіть у цій частині Європи — був далеко не першим. А на континенті загалом, якщо можна так сказати, в той час була справжня мода на створення подібних об'єднань. Які мали стати опорою централізованих монархій – подібно до того, як духовно-рицарські ордени вважали опорою влади римського папи.

Найдавнішим з них часто називають Орден Святого Георгія, нібито заснований прадідом Сигізмунда, німецьким королем Генріхом VII рівно за століття до того, у 1308 році. Втім, так само кажуть, що це – просто легенда, створена з метою "удревнити" його родовід. А насправді орден був заснований імператором Карлом IV (батьком Сигізмунда) лише в 1352 році. 

На той час, скажімо, в Англії вже існував Орден підв'язки, у Франції – Орден зірки. Та й в Угорщині Братство Святого Георгія (постійне згадування одного й того ж імені не має дивувати, англійський Орден підв'язки насправді також мав покровителем все того ж святого змієборця) було створене ще в 1326 році – і саме його статут став прикладом для "драконівського".

Чому тоді цей, так би мовити, орден-попередник не припав до душі Сигізмунду, що замість його відродження чи оновлення він створив свій – можемо лише здогадуватися. Можливо тому, що його попередники на угорському престолі формально належали до іншої, Анжуйської династії. До якої належав і головний суперник Сигізмунда того часу, Владислав Неаполітанський. 

З іншого боку – з тієї ж династії походила й перша дружина Сигізмунда, а він — саме напередодні рішення про створення нового ордену – одружився вдруге. 

А може суто угорський характер Братства Святого Георгія не відповідав масштабу задумів монарха. І Орден дракона замислювався як ширше об’єднання, що не обмежувалося межами одного королівства.

Бо якщо при його створенні рицарями ордену стали найближчі угорські соратники та родичі Сигізмунда, то згодом, коли він став ще й німецьким королем, відтак де-факто імператором Священної Римської імперії (хоч формально це сталося лише в 1433 році) "список учасників" був значно розширений — насамперед шляхом іноземних володарів. 

Приєдналися, скажімо, володар Боснії Хрвоє Вукчич, австрійський герцог Ернст Залізний, господар Волощини Влад II, великий князь литовський та руський Вітовт, а за деякими, хоча й непевними даними, ще й польський король Владислав II Ягайло, володар Арагону Альфонсо V і сербський деспот Стефан Високий.

Навіщо це було Вітовту – здогадатися не важко. Адже саме в цей час він збирав славнозвісний Луцький з'їзд монархів – який за задумом князя мав стати прелюдією для здобуття ним королівського вінця. Самому ініціювати подібне "підвищення статусу" було, зрозуміло, не надто зручно. А от коли ця пропозиція пролунала від імені імператора (або майже імператора) Сигізмунда – навіть недоброзичливцям заперечити було складно.

Що ж до мотивів самого Сигізмунда, то доволі поширеною є версія, що "колекціонував" монархів, теж з конкретною метою – готуючись до реваншу за свою ганебну поразку під Нікополем у 1396 році. І Орден дракона в такому випадку був нічим іншим як черговою антиосманською коаліцією. 

Щоправда, той же Стефан Високий під Нікополем воював на боці… султана Баязида I. Тобто проти Сигізмунда. Втім, на момент створення ордену вже був королівським васалом і навіть отримав від нього у лен Белград, Мачву та Сребреницю. 

В сучасній Сербії натомість популярною є легенда про якийсь "православний Орден дракона", заснований нібито зятем (чоловіком сестри) Стефана, Мілошем Обиличем в середині XIV сторіччя. Назву якого, мовляв, чи то позичив, чи то просто "віджав" Сигізмунд.

От тільки сам Мілош – фігура радше міфічна, не зафіксована у жодному із сучасних подіям джерелах. А припущення, що в середньовічній Сербії існувало щось хоча б подібне на рицарський орден базується лише на одному з повідомлень про Косовську битву. В якому йдеться про смерть батька Баязида I - султана Мурада I - під час прориву до його намету дванадцяти вояків-християн (пізніше вбивство Мурада приписували особисто Обиличу). 

Кількість рицарів в багатьох орденах і справді була кратна дюжині. Але цього аж ніяк не досить для гіпотези, що ідею свого ордена Сигізмунд поцупив у власних васалів – особливо, якщо згадати його ставлення до того ж таки Братства Святого Георгія.

З іншого боку, якщо про "православний орден" ми немає жодних реальних свідчень, то сигізмундівський проєкт вдалим теж назвати важко. Бо коаліції християнських володарів в реальності була створена вже після смерті Сигізмунда. І без жодного видимого зв'язку з Орденом дракона. 

Та й омріяного реваншу за поразку під Нікополем так і не відбулося. Навпаки. Новий хрестовий похід завершився в 1444 році ще більшою катастрофою під Варною. І падіння Константинополя вже в 1453 році було значною мірою стало наслідком цього розгрому.

А найвідомішим у світі персонажем, пов’язаним з Орденом дракона, залишається, мабуть, не Стефан з Мілошем (які його рицарями, видається, таки не були), і навіть не сам Сигізмунд з Вітовтом. А син Влада II – Влад III. 

Якого на батьківщині називали насамперед Цепешем, тобто "штрикальником" - за звичку саджати своїх супротивників на палю. Але поза Волощиною популярнішим було інше його прізвисько. Дракул – тобто "син Дракона". Під яким він став прототипом Дракули - "героя" роману Брема Стокера.

Такому перевтіленню, звісно могла сприяти й моторошна репутація самого волоського господаря (створена, слід визнати, значною мірою штучно – ображеними на нього німецькими колоністами не без сприяння сеньйора Влада III, угорського короля Матвія Корвіна). І те, що за збігом обставин ім’я Дракул в місцевих говірках було ще й одним із синонімів диявола.

фото: Вікімедіа

Влад III Цепеш і страчені ним вороги

Іронія долі, однак, полягає в тому, що це прізвисько господар Волощини, по суті, просто "успадкував". Бо старший Влад приєднався до Ордену дракона ще за життя Сигізмунда. А молодшому в момент смерті короля-імператора було лише шість років. 

Звісно, в рицарі його могли й посвятити, навіть у дорослому віці. Але сам орден після відходу в кращий світ свого засновника майже одразу занепав. І великої ролі в подіях на сході Європи вже не відігравав. Принаймні відкрито – так, щоби однієї належності до нього вистачало для здобуття прізвиська.

Спеціально для Еспресо

Про автора. Олексій Мустафін, український журналіст, телевізійний менеджер, політик, автор книжок науково-популярного спрямування

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.