"План лежав на столі": як Росія заздалегідь готувала удари по українській логістиці

І якщо ми хочемо зрозуміти, що відбувається насправді, нам доведеться дивитися саме на другу швидкість.

І вона чітко показує: масовані удари по українській енергетиці й логістиці — це не про "випадкові цілі" і не про "хаотичний терор". Це про керований сценарій, у якому енергетика, транспорт і інформаційні вкиди працюють як єдина система. 

"План лежав на столі" ще до удару 3 лютого

Починати тут потрібно з хронології.

І вона дуже показова.

Про наміри ворога бити по транспортній логістиці — насамперед по "Укрзалізниці" — було відкрито проговорено ще 31 січня, тобто до масованого удару в ніч проти 3 лютого. Йдеться не про кулуарні сигнали, а про публічний російський Telegram-сегмент.

Зокрема, російські телеграм-канали з аудиторією понад 1,5 мільйона підписників прямо розмірковували, як використати "вікно можливостей" під час так званого "енергетичного перемир’я". І паралельно апелювали до слабких місць української залізниці, посилаючись на відкриті аналітичні матеріали.

Це принциповий момент.

Коли подібні речі озвучуються заздалегідь — це не імпровізація і не "реакція на ситуацію". Це спланована кампанія.

І тут постає неприємне, але неминуче запитання: якщо "плани" ворога лежать у відкритому доступі, чому їх не відпрацьовують системно? Бо відсутність превентивного моніторингу в умовах такої війни коштує дорого — особливо тоді, коли мішенню стає логістика.

Єврокомісія, відкриті звіти й питання контррозвідки

У тих самих дописах, які я цитував, ворог оперує цифрами про критичний стан українського залізничного парку: понад 90% техніки зношено, середній вік електротягів — за 40 років і більше. Ці дані вони не "вигадують" — їх підтягують з відкритих джерел, зокрема з публікацій у світових ЗМІ і звітів Єврокомісії .

І тут я ставлю питання публічно й жорстко.

Як так сталося, що інформація про стан стратегічного об’єкта, яким є "Укрзалізниця", опинилася у режимі вільного доступу — в момент повномасштабної війни?

Це питання і до наших європейських партнерів, і до контррозвідувального режиму всередині України. Бо коли ворог планує удари, спираючись на відкриті "аналітичні довідки", — це вже не просто інформаційна недбалість. Це фактор, який напряму впливає на стійкість тилу і життя людей.

Читайте також: Інфраструктурний терор: окупанти завдають синхронних ударів по теплопостачанню й залізниці України

Від колій — до тяги й ремонтних баз

Далі — еволюція тактики.

Удари противника по коліях виявилися обмежено ефективними. Колії відновлюють швидко — інколи за добу-дві. Країна- окупант це побачила і зробила висновки.

Тому приціл змістився.

Не рейки — а тяглова сила, депо, ремонтні бази, підприємства модернізації рухомого складу.

Це вже не про "символічні удари". Це про гру у довгу— про спробу зменшити пропускну спроможність системи на місяці.

Саме цим пояснюється логіка ударів по ключових вузлах на кшталт Фастова. І не випадково удари по Фастову фіксувалися ще раніше — зокрема в ніч проти 6 грудня 2025 року. Логіка вибору цілей читається в часі.

А тепер повернімося до ночі проти 3 лютого 2026 року. Масована атака по енергетиці, яку українські джерела називали однією з найпотужніших за останній час, — і паралельний тиск на логістику.

Це не два різні сюжети. Це єдина зв’язка.

Пастка штучного затору

Логіка далі проста і цинічна.

Якщо ламається залізниця — весь вантажопотік падає на автомобільні дороги. А пропускна спроможність автомобільних доріг не витримає одночасно військову логістику й масову евакуацію.

Так формується штучний колапс. Це вже не про фронт. Це про тил як зону керованої штучної кризи.

Саме тут виникає ефект затору, зриви перекидання резервів і зіткнення потоків — те, що я й називаю пасткою для тилу.

Недооцінений фактор: КАБи

Поки суспільна увага прикута до Shahed і ракет, найбільш руйнівний ефект для прифронтових міст- це масове застосування керованих авіабомб.

3 лютого з’являлися дані про рекордну добову кількість КАБів — понад 300. І проблема тут не лише в цифрі. Проблема в тому, що КАБи мають значно потужнішу бойову частину, а можливості їх нейтралізації — вкрай обмежені.

За інформацією Головного управління розвідки МОУ, противник ще  у 2024 році розпочав застосування авіабомб ФАБ-500Т з модулями підвищеної дальності УМПIK-ПIД. Такi модулі мають збільшену площу крилa тa довшу силову раму, 12-елементну "Комету-М12" і оновлений блок "CMAPT", що дозволяє збільшити дальність планування їх застосування.

За даними української розвідки, ключовим підприємством-розробником УМПК і виконавцем державного оборонного зaмовлення є корпорація "Tактичне ракетне озбросння".

Примітно, що шість підприсмств із оприлюдненого ГУР МОУ переліку досі не перебувають під санкціями жодної з країн санкційної коаліції.

Натомість вiдсутність цих компаній у санкційних списках дозволяє противнику налагодити бeзпеpeшкoднe поcтачання тваpів та теxнологій з-за кордону, а також організувати обслуговування фінансових операцій міжнародними банками.

Тому можемо констатувати, що масове застосування керованих авіабомб противником - це ще один елемент тієї самої операції, а саме: удари по містах плюс удари по логістиці = стимулювання штучної міграції. Людей підштовхують до простого й небезпечного висновку: "краще поганий мир, ніж жити без світла, тепла і під бомбами".

Читайте також: Енергетичний геноцид: окупанти б'ють по інфраструктурі найбільших міст, щоб схилити Україну до територіальних поступок

"Перемир’я" як димова завіса

Окремий блок — політичний.

Країна-окупант намагається демонструвати "договороспроможність": мовляв, "тиждень не били". Але паралельно диверсифікує удари — виносить у пріоритет логістику, ремонтні бази, транспортні вузли, цивільну інфраструктуру. А потім завжди може сказати: "це ж не енергетика".

Саме тому я називаю це дипломатичною виделкою.

І теза про те, що "пауза була потрібна для накопичення ракет", виглядає слабкою. Високоточні засоби не з’являються за тиждень у потрібних кількостях. Це означає лише одне: операції такого рівня готуються завчасно.

Що з цього випливає

Перше. Удари по енергетиці й логістиці потрібно читати в комплексі, а не як окремі епізоди.

Друге. Якщо ворог змістив увагу до рухомого складу, депо і ремонту — захист має реагувати адекватно: розосередження, РЕБ, мобільні вогневі групи, ППО навколо ключових точок.

Третє. Моніторинг ворожих інформаційних майданчиків — це  інструмент раннього попередження.

І головне.

Мета Росії — не окремий транспортний вузол і не один блекаут. Мета — зламати волю до спротиву через керований хаос.

Тому відповідь має бути не лише в ремонтах після прильотів, а й у відмові грати за чужим сценарієм — у логістиці, в інформаційному полі й в небезпечних ілюзіях про "перемир’я", яке дуже легко може виявитися ширмою.

Спеціально для Еспресо

Про автора. Дмитро Снєгирьов, військовий експерт, співголова ГІ "Права Справа".

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.