Престол на продаж. Як преторіанці торгували владою над Римом

Останній з представників династії римських імператорів, яких ми називаємо Антонінами, — Луцій Аврелій Коммод, скажімо, увійшов до історії (а потім і до кіно) як "гладіатор на троні". Бо залюбки брав участь в гладіаторських боях. Життям він при цьому не ризикував, але – волею чи неволею – уподібнювався найманцям-простолюдинам та навіть рабам. І ставлення до цього володаря було відповідним.

Преторіанці. Зображення на римському барельєфі

Вже невдовзі Коммод став жертвою змови. Імператора спочатку отруїла його коханка Марція, а коли отрута не подіяла — задушив його власний раб з характерним ім’ям  Нарцис. Втім, обидва діяли за наказом командира преторіанців, тобто імператорської гвардії, Квінта Емілія Лета. Нібито незадоволеного тим, що його змушували супроводжувати володаря під час виступів на арені.

Смерть Коммода 

Замість набридлого усім Коммода гвардійці проголосили володарем префекта столиці Публія Пертінакса, якого Лет вважав своєю маріонеткою. Та й пересічні преторіанці були впевнені, що "імператор їхньою милістю" виконуватиме всі їхні забаганки — а апетити, варто визнати, зростали мало не з кожним днем. Але Пертінакс, виглядає, сприйняв свій новий статус цілком серйозно і заходився наводити лад у державі – не без успіху, зрештою. 

От тільки наведення дисципліни – і в фінансах, і у війську – чи не в першу чергу било по тих самих гвардійцях, які вже призвичаїлися самі віддавати накази, ще й жити на широку ногу, ні в чому себе не обмежуючи. Тому не дивно, що в "заощадливому" Пертінаксі (якого вважали скнарою й до приходу до влади) вони швидко розчарувалися. А потім і вбили – а розпорядженням все того ж Лета.

Розправившись з "грошолюбним" правителем, преторіанці виставили імператорський престол… на продаж. В буквальному сенсі. Влаштували аукціон, пообіцявши "віддати владу тому, хто дасть більше грошей". Що ж до подальшого "юридичного оформлення" сходження на трон, то його гвардійці знову таки "брали на себе".

Як дивно, але в цих божевільних "торгах" зголосився взяти участь тесть вбитого Пертінакса — Тіт Сульпіціан. А щоб аукціон відбувся, трибуни преторіанців (трибун у Римі був насамперед офіцерською посадою, цивільних посадовців і просто ораторів так стали називати вже за аналогією) вмовили долучитися ще й колишнього колегу загиблого за консульством, Марка Дідія Юліана.

Марк Дідій Юліан

Вмовили його просто під час бенкету, тож ручатися, що рішення той ухвалив, як то кажуть, на тверезу голову, не варто. Втім, якщо Юліан в той день і не "вживав", то все одно він попрямував  до табору преторіанців просто з-за столу. І з'явився в ньому саме в той момент, коли перед гвардійцями з палкою промовою виступав Сульпіціан. 

Щоб не втрачати часу (а може і кваплячись завершити справу до того, як другий претендент протверезіє), одразу перейшли до аукціону. Сульпіціан запропонував кожному гвардійцю по двадцять тисяч сестерціїв. Юліан – на чверть більше. І був оголошений переможцем.

Преторіанці, між іншим, свого слова дотримали – сенат слухняно виконав їхню забаганку, "покупець" став імператором. І, що цікаво, мало не першим своїм розпорядженням Юліан покарав… учасників змови проти Коммода. Стративши під цим приводом "кінгмейкера" Лета – не чекаючи, вочевидь, поки той влаштує змову вже проти нього.

Щоправда, сенаторам "новий спосіб" обирати володаря не дуже сподобався — щиру любов, як відомо, не купиш, та й гроші, зрештою пішли не їм. Та й простолюд, який ще не забув остаточно часи республіки, факт "продажу престолу" вважав скандальним (сам народ тодішні політики, звісно, теж купували — роздачами, видовищами чи просто грошима – але все одно не настільки відкрито й цинічно). 

При цьому винним у ганьбі вважали не так торгашів-гвардійців, як імператора, який погодився здобути престол таким обурливим способом. 

Вже невдовзі проти Юліана спалахнули повстання – до того ж одразу в трьох провінціях, в кожній зі своїм ватажком. І не те, щоб заколоти були якоюсь дивиною для Риму, насправді вони спалахували регулярно. Проте цього разу бунтівники не зустрічали жодного суттєвого спротиву, захищати "покупця трону" охочих просто не знайшлося. І військо найквапливішого з полководців, Луція Септимія Севера, вже невдовзі дісталося римських передмість.

Луцій Септимій Север

Як тільки новина про це досягла столиці – преторіанці "згадали", що імператор не заплатив їм усієї обіцяної суми. Проте навіть після того, як той "розрахувався", додавши по п’ять тисяч сестерціїв для кожного, гвардійці відмовилися підтримувати свого вчорашнього ставленика. Не дивно – Север вже встиг пообіцяти їм "прощення" вбивства Пертінакса, якщо видадуть йому "баригу" Юліана.

Сенатори вирішили не відставати від преторіанців. Позбавили імператора влади. І засудили… до страти. Щобільше – спрямували до палацу володаря ката (або ж просто вбивцю), який виконав "вирок" 1 червня 193 року.

Правління Юліана зрештою виявилося ще коротшим за пертінаксівське – 66 дні проти 87-ми. Ще й завершилося, як в анекдоті, — ані грошей, ані життя. І некролог зіпсував.

Новий імператор, яким став Север, ані сенату, ані тим більше преторіанцям, зрозуміло, не довіряв. Щоб принизити і тих, і інших він навіть оголосив скинутого ним Коммода богом (ну й самого Севера, щоправда, заднім числом зарахували до родичів цього новоспеченого божества), а його вбивцю Нарциса згодував левам. 

Єдиною своєю опорою цей володар вважав армію. Помираючи, він заповідав синам "зберігати єдність, бути щедрими до вояків і не зважати на всіх інших". Інша справа, що сини Севера дослухатися його не стали…

Спеціально для Еспресо

Про автора. Олексій Мустафін, український журналіст, телевізійний менеджер, політик, автор книжок науково-популярного спрямування

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.